Півтора року пустельний сокіл Пуся жив у 49-річного Миколи БОНЧУКА з Гайсина на Вінниччині. Чоловік виростив його із пташеня, яке знайшов старший син.
— Спершу він побачив малу сіру грудочку. Коли підійшов ближче, здивувався. Це було пташеня, яке ще і в пір'я не встигло увібратися. Подзвонив мені. Я сказав везти додому, — розповідає Микола Бончук.
— Знайомі підказали, що це пташеня пустельного сокола. Почав вивчати інформацію про цей вид, — продовжує. — Спочатку годував його дрібними шматками м'яса. Коли Пуся підріс, купував йому перепілок і вчив полювати. Сусід тримав голубів. Боявся, щоб птах їх не поїв. Але обійшлося. Не давав соколу оброблені тушки, бо не хотів ростити його в тепличних умовах — був би тоді безпорадний. Тому і в клітку птаха не закривав, до ланцюжка прив'язував рідко. І в будинку, і на подвір'ї він мав місця, де сідав у перервах між польотами. Та найцікавіше те, що завжди повертався до мене. Між нами була мовчазна довіра. Сокіл ніколи не впивався в мою шкіру кігтями.
Коли птах підріс, Микола Бончук став виїжджати з ним на природу.
— Навесні сокіл почув голоси інших хижих птахів і почав відлітати від мене. Покликав його — і він одразу повернувся. Та вже тоді я зрозумів: йому потрібна воля, від поклику природи не втечеш. Наступного разу знову виїхали в поле. Відчув — час прощатися і за мить сокіл полетів на заклики пернатих родичів. Більше не повернувся.
4 
35413
Коментарі