— У нас приблизно мільйон подружніх пар не можуть мати дітей. Понад 100 тисяч неповнолітніх живуть в інтернатах. З них 10 тисяч мають статус дитини-сироти чи позбавленої батьківського піклування. Здебільшого це старші діти та з особливими потребами, — каже дитячий психолог Віра Селезньова, 43 роки.
Вона допомагає батькам знайти підхід до сироти та полегшити адаптацію у новій родині.
— На всиновлення наважуються пари, які не можуть мати власних дітей. Подружжя, діти яких виросли і покинули дім. Батьки, які втратили дитину. Одинокі жінки після 40. Таким усиновити важче, хоча законодавчо це не заборонено.
Якій віковій категорії сиріт віддають перевагу?
Усі хочуть дітей до 10 років. Важче знайти батьків тим, кому по 12–15.
Чому деякі батьки довго чекають?
— На інтернат може бути дві-три дитини, яких можна всиновити. У решти — батьки не позбавлені батьківських прав. Мати сидить у в'язниці, або хвора, тому не може турбуватися про дитину. Цих дітей можна тільки тимчасово прийняти до родини.
Інша причина — завищені вимоги до дитини. Хочуть здорову, слов'янської зовнішності, без затримки розвитку та генетичних відхилень. Дитина з інтернату не може бути без затримки. Вона росте в середовищі, яке цьому сприяє. У 8 років можуть поводитися, як 3-річні, — психувати і влаштовувати істерику.
Позаторік усиновили 6-річного Вадима, він не розмовляв. До того ріс із батьками-алкоголіками. З ним ніхто ніколи не балакав. Через чотири місяці в новій сім'ї заговорив.
Чого найбільше бояться усиновителі?
— 90 відсотків переживають, що гени передадуться. Думають, якщо батьки у тюрмі, то і дитина може піти таким шляхом. Від батьків передаються колір очей і волосся. А людину формує середовище, у якому вона росте.
Багато хто хвилюються, що діти потім шукатимуть біологічних батьків.
Який найважчий етап прийому дитини в сім'ю?
— Притертися одне до одного. Перші три тижні психологи називають медовим місяцем. Дитина намагається сподобатися. А потім показує себе.
Не треба всиновлювати з жалю. Вам шкода сиріт, то їздіть і допомагайте інтернатам. Не всі можуть всиновити і не кожному це треба. Гірше, коли взяли і хочуть повернути. Для дитини це травма на все життя.
Є діти, які потерпали від сімейного насильства. Через побиття більшість із них не люблять дотиків. Бояться обійматися і купатися. Коли 4-річну Іванку несли до ванної, вона плакала і відбивалася. Її матір посадили за крадіжку, батько покинув. Виховувала тітка. Коли дівчинка не слухалася, обливала її холодною водою.
Як полегшити адаптацію і скільки часу вона займає?
Частіше торкайтеся, навіть ненароком. Хваліть, слухайте і говоріть з нею. Адаптація триває від кількох місяців до року. У дитини відсутня базова довіра до дорослих, яка має сформуватися на першому році життя. Після усиновлення не спішіть віддавати в садок, возити по лікарях чи центрах розвитку та розваг. Дитина боїться, що за нею не повернуться. Дайте їй час обжитися вдома.
Яких помилок припускаються усиновителі?
Страждають, бо не можуть заставити себе полюбити дитину. Не страшно, якщо почуття з'являться не відразу. Достатньо піклуватися про дитину.
Їдучи на знайомство в інтернат, пам'ятайте, не ви берете дитину в сім'ю, а вона пускає вас у своє життя. Надіятися, що перше знайомство буде інформативним — це обдурювати себе. По-справжньому познайомитися з дитиною вдасться тільки вдома.
Батькам часто кажу: перші сім років дитину треба любити, другі сім років — виховувати, треті сім років — бути їй найкращим другом.
4 
35413
Коментарі