— Квитанцію на адресу редакції відправила, але великої надії на перемогу не було. За своє життя нічого не вигравала, хіба кілька гривень у лотерею. У списку призерів себе побачила, коли була на роботі. Отримала гроші у січні, після Різдва. Відклала, планую ще раз передплатити газету, — каже 54-річна Наталія Варга із села Ракош Хустського району на Закарпатті.
"Газету по-українськи" почала передплачувати три роки тому. Під час розіграшу призів виграла 250 грн.
— Я працюю листоношею. Сподобалася ця газета. Читаю все, бо цікаво. У нашому селі її виписують п'ятеро людей, — говорить Наталія Іванівна.
Вона вчилася на маляра-штукатура, однак за професією працювала лише один рік.
— Потім вийшла заміж і зразу в декрет. Повернутися на будівництво не змогла через стан здоров'я. 30 років працюю на пошті. Крім мене, є ще чотири листоноші, начальник і заступник. Обіцяють трохи підняти зарплату, бо мізерна. Мій маршрут — 15 кілометрів. Робочий день починається о десятій. Усе рознести не завжди вдається. Працюю дотемна, вночі страшно ходити. Особливо, коли розношу пенсії, дитячі та інші виплати. Товари також носимо. Доводиться виходити у вихідний. Літом можу піти через лісок чи поле. Взимку так не виходить, бо замітає. Якщо хтось їде дорогою, то підвозить. Люди в нас у селі добрі. Завжди мене чекають. Більш за всіх літні й одинокі. Залишити цю роботу не можу, бо не маю здоров'я іти на важку, — розповідає Наталія Іванівна.
З чоловіком розлучилася. Має двох синів — 34-річного Івана і Євгенія, 31 рік.
— Менший із сім'єю живе біля мене. Невістка Світлана працює покоївкою в санаторії. А старший син купив будинок у сусідньому селі Вишково. Звідти родом невістка Яна, вона продавець. Збираємося всі часто, живемо дружно. Сини по професії будівельники. Поїхали на заробітки в Чехію. Маю двох онуків. Артемчик ходить у садок, йому 5 років. Світланка вчиться в другому класі. Люблю готувати для них пончики, — каже Наталія Варга.
3 
35413
Коментарі