— Того дня о дев'ятій ранку всередині ніби щось обірвалося. Були з чоловіком у селі, дивилися новини. У сюжеті з майдану Незалежності побачила ногу, впізнала черевик Максима. Чоловікові сказала: йдемо додому. Телефон сина вже не відповідав, — згадує вінничанка 66-річна Зоя Кузьменко. 20 лютого 2014 року її сина 34-річного Максима Шимка в Києві застрелив снайпер. Це сталося на вул. Інститутській, коли він надавав допомогу пораненому хлопцю. Посмертно отримав звання Героя України.
Максим Шимко працював у столиці на будівництві. Під час Майдану записався в четверту козацьку сотню. Перед загибеллю кілька днів гостював у батьків.
— На майдан Незалежності син вийшов після силового розгону протестувальників 30 листопада 2013-го, — розповідає Зоя Семенівна. — Казав: "Дітей бити не можна, це — святе. У кожного з них батьки, баби, діди. Вони того не пробачать. Усі вийдемо на Майдан і зметемо цю владу". А потім ще батькові говорив: "Я не буду старим помирати. Мене на щиті принесуть. Стану героєм". Мабуть, щось знав.
18 лютого в батька був день народження, — продовжує. — Я запекла велику курку. В нашій сім'ї була традиція — стегенця діставалися синам. Макс з'їв свою з азартом, потім взявся за частину брата Павла. Наче їв про запас. Ще не встигла торт порізати, як він уже гнав на Київ. Поїхав без документів. Побачили його потім у прямій трансляції з Майдану. Дзвонила, але телефон був вимкнений. Згодом з'явився в мережі. Переконував мене, що там не стріляють. У день його смерті якраз оголосили перемир'я. Тоді вбили 49 людей і поранили 80.
Максима Шимка серед загиблих майданівців знайшов тернопільський репортер. Документів у чоловіка не було. Мав лише квиток на потяг до Вінниці. За ним змогли ідентифікувати загиблого.
— На місці його впізнали люди, які теж були на Майдані. Паші прислали фото вбитого Максима. Як побачив, закричав на всю хату: "Мам, його нема!" Досі той крик стоїть у голові. 21 лютого поїхали за тілом. Шансів на життя Максим не мав — куля влучила в сонну артерію. На впізнання мене не пустили, пішов чоловік. Як вийшов, замовк на півроку. Рідко коли відказував "да" чи "ні". Дуже тужив, не мав бажання жити. Добила його онкологія. У листопаді 2018 року помер. Лишалися тільки я з Павлом. Після втрати сина й чоловіка з'явилася купа хвороб. Але згадую слова, які Максим сказав, коли їхав до Києва: "Мамо, ти все витримаєш, ти крєпка".
Слідчі встановили, що Максима Шимка вбили з автомата бійця спецпідрозділу "Беркут" Сергія Зінченка. Наприкінці минулого року його з іншими "беркутівцями" обміняли на українських військовополонених, яких утримували в Росії.
— На судовому засідання лише раз із ним поглядами зустрілася. Спитала, яке мав право вбивати мого сина. Він ще нижче опустив голову. Після обміну на засідання приходять тільки його адвокати. Кажуть, де Зінченко — не знають. Вирок мають оголосити влітку. Говорять про заочне засудження. Та якщо людський суд не спрацює, то є ще Божий. Від нього нікуди не дінешся.
Власну родину Максим Шимко створити не встиг. У вільний час займався історичною реконструкцією. Щороку на День Незалежності їздив у Хмельницьку область на фестиваль "Стародавній Меджибіж". Виготовляв історичні костюми й обладунки.
— Максим дуже любив історію, багато читав. Ходив у всі бібліотеки міста і мав свою власну, — каже Зоя Семенівна. — Читав навіть у книгарнях. Найцікавіші видання купував, скільки б вони не коштували. Обожнював скандинавські міфи, любив читати про епоху вікінгів. Мав 3-томник історії українського козацтва.
Щороку 21 жовтня в день народження Максима Шимка у Вінниці проводять лицарський турнір його пам'яті. У місті колишню вул. Карла Маркса перейменували на його честь. Встановили меморіальні дошки у двох школах, де навчався, — вінницькій №13 та в селі Байраківка Немирівського району.
4 
35413
Коментарі