Ексклюзиви
Четвер, 19 серпня 2010 18:55

"На стіл накриваю, аж дах на голови гепнув"

— Ми тільки виходили у двір — зразу будувати хатку, — розказує Вероніка Коваль, 38 років, із міста Лубни на Полтавщині. — Її можна було влаштувати на дереві, у кущах. Кому батьки давали виносити ляльку з дому — це було щастя. Із тією дитиною носилися всі по черзі.

Канікули Вероніка проводила в бабусі в селі Солониця Лубенського району.

— У дворі паркан утворював невеликий закапелок. То я там влаштувала хатку. А моя подружка — у літньому душі. Так ми з нею були дві сусідки. Неодмінний атрибут хатки — це посудка. Шукали, де що могли. Миску з водою в собаки відібрали.

До гри підключилися сусідські хлопчаки. Вони взяли на себе роль глав сімейств.

— Пам"ятаю мій "чоловік", доки я на кухні поралася, заходився дах у будиночку робити. Узяв у баби сітку з огорожі, почав чіпляти її за паркан і підпирати. Зверху стару плівку. А щоб вітер плівку не зірвав — цеглинами поприкладав. Я саме з глини пиріжків наробила, коли він закінчив. Сказав, щоб на стіл накривала. Усівся у вітальні. Я на стіл накриваю, аж тут той дах нам на голови й гепнув. Добре, нікого не скалічив.

Дві дочки Вероніки теж грають у хатки.

— Але то вже не те. Це штучна хатка — із дому беруть лялькову колисочку, плиту з посудом і граються на якійсь лавці. Хлопці до них ніколи не підходять.

Зараз ви читаєте новину «"На стіл накриваю, аж дах на голови гепнув"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода