— Не могла уявити, що у 55 років знайду кохання й переїду жити в іншу країну, — говорить 60-річна Олена Говорова з Умані Черкаської області. Три роки живе в англійському місті Ферингтон неподалік Лондона. Зв'язуємося у скайпі. На годиннику 21:00, в Англії — лише сьома вечора.
— В Україні мала власне агентство нерухомості. Поїхала в Київ допомогти клієнтам купити квартиру. Під час сніданку в ресторані підійшов англієць. Запитав, чи можна сісти поруч, бо всі місця зайняті. Його вразило, що знаю англійську. Розговорилися. Потім продовжили спілкуватися через інтернет. Два роки говорили у скайпі. Приїжджав гостювати до мене в Умань. Потім на його запрошення поїхала в Англію. Коли поверталася додому, запропонував одружитися. Розуміла, що нічого від цього не втрачаю. Донька доросла, повністю мене підтримала.
Щоб одружитися з британцем, здавала екзамен з англійської мови. Отримала сертифікат. Без нього не пустили б на кордоні. Знаю дівчину, яка вийшла заміж за англійця в Україні. Два роки не могла отримати дозвіл на проживання з чоловіком в Англії, — каже Олена Говорова. — Перед весіллям проходила співбесіду в їхньому реєстраційному центрі. Завели в окрему кімнату й запитували, з якого чоловік року, в якому місті мешкає, як познайомилися, скільки разів приїжджав в Україну. Також питали його друге ім'я. Воно дається кожному англійцеві при народженні, як у нас по батькові. Використовується лише в документах.
В Англії люди живуть в раю, але цього не розуміють. Тут чітко працюють усі закони. Працевлаштовують лише легально. Чоловік не може зрозуміти, чому в Україні вигідно працювати неофіційно.
Влаштуватися на роботу можна лише через співбесіду. Але майже неможливо — без характеристики від попереднього роботодавця. Довідка з України не підходила. Тому спочатку пішла прибиральницею. 2 години на день витирала полиці в магазині. Через три місяці стала консультантом, стежила за наявністю товару. Отримала хороший відгук. Зараз 3 години на день працюю помічником учителя молодших класів. Готую все, що потрібно йому для уроку. Наприклад, друкую й вирізаю ілюстрації. Щоб влаштуватися, брала довідку з поліції, що не маю проблем із законом. Диплом ніхто не запитував.
Перший час все фотографувала й висилала дітям. Була вражена чистотою й порядком. Раз на тиждень під будинком стрижуть газони. Якось садівник не прийшов. Усі жителі зібралися на вулиці й почали обурюватися, що трава дуже виросла. Жоден не спробував подзвонити в комунальну службу й запитати, у чому проблема. Вмовила зробити це чоловіка. Його дзвінок сусіди сприйняли як подвиг.
Також дивувало, що всі чітко дотримуються правил. Навіть інструкції з приготуванню їжі. Цим дуже несхожі на нас. Якщо на червоному кольорі буде написано зелений, ніхто не стане сперечатися. Було смішно, коли на роботі отримувала покроковий розпорядок дня. Виконувати завдання в довільній послідовності забороняли.
Найскладніші перші місяці. Без роботи не знала, чим себе зайняти. Місто невелике, виходиш на вулицю, а там — пусто. Люди або на роботі, або сидять вдома. Ніхто не гуляє.
Син навчив шити ляльки
— Якось приснився син Максим. Його поховала 18-річним. Помер від розриву аорти. Вірю, що зв'язок із ним досі не втрачений. Коли стикаюся із труднощами, подумки запитую синової поради. А тут сниться і каже: "Мамо, тобі так скучно. Починай робити ляльки". Я засміялася й відповіла, що не вмію. А син заперечує: "Вмієш. Ти просто про це не знаєш, повчися — і побачиш", — розповідає Олена Говорова.
Через тиждень знайшла в кладовці подушки, наповнені синтепоном. Дістала його й почала крутити в руках. Зробила кульку, потім другу — і вийшов сніговик. Додала носик, усмішку. І тут згадала про сон. Після того почала робити ляльки. Хоча ніколи не вміла малювати чи шити. Дивилася в інтернеті майстер-класи. Спочатку виходило не те, що задумала. Ніби ляльки мною керували.
Матеріали беру в магазинах, подібних до наших комісійних. Купую їх дешево.
Перші роботи показувати соромилася. Коли їх стало багато, почала дарувати знайомим. Через рік узяла участь у виставці.
В Англії одна жінка замовила дві ляльки на весілля сина. Попередила, що він — "вікі". Я посоромилася запитати, що це означає. Знайшла в інтернеті, що є такий молодіжний рух. Виступають за охорону природи, просто одягаються й танцюють народні танці. Пошила хлопчика й дівчинку в їхньому стилі з віночками із квітів. Ляльки жінці дуже сподобалися, але попросила зробити ще одного хлопчика. Виявилося, її син одружувався з чоловіком.
Маю особливу для себе ляльку — янгола. Побачила його уві сні. Розуміла, що то моя дитина. Прокинулася й зразу почала робити. Вийшов той самий янгол. Дивлюся на нього й бачу сина. Цю роботу не продам ні за які гроші.
2 
35413
Коментарі