— Митрофан Маркович торік восени помер. За п'ять місяців до цього поховав рідну сестру. Певно, вона його й забрала з собою. Чоловіку було 80 років. Чотири місяці не дожив до нашого "золотого весілля" (50 років у шлюбі. — ГПУ), — каже 68-річна Лідія Ковалюк із села Бриків Корецького району на Рівненщині.
Її чоловік Митрофан Ковалюк передплатив "Газету по-українськи". Дружина відправила копію квитанції на адресу редакції. Подружжя виграло 500 грн. Гроші вдова отримала після смерті чоловіка.
— Він любив читати, тому й виписував "Газету по-українськи". Я завжди заповняла квитанцію на передплату, а він оплачував зі своєї пенсії. Коли відправляла квитанцію на розіграш, люди на пошті сміялися: "Тітко, нічого з того не буде". А як виграла, не вірили, що мені їх виплатять. Я так само сумнівалася. Але гроші отримала. Тепер куплю на них цукор.
— Ми з чоловіком — із сусідніх сіл. Він із Черниці, а я з Крилова, — говорить Лідія Тимофіївна. — Я після восьмого класу пішла в колгосп на роботу. Сапала буряки. По 3–4 гектари треба було виполоти. А восени убирати до морозів. Було, сніг мете, а ми сидимо на кагатах, чистимо цукрові буряки. А тепер викручує ноги та руки. Платили нам у середині 1950-х мало. Давали 30 карбованців і пару мішків цукру. Потом цукру щороку добавляли. А наприкінці існування колгоспу давали аж по 15 мішків. Ми за нього жили. Продавали, щоб купити щось з одягу чи якихось круп і порошку.
— Митрофан робив комбайнером. Виростили двох дочок і сина. Всі вже одружені. Найстарша Алла 30 років живе в Іркутську. Середуща Лариса — з сім'єю в Користі, а син Володя з невісткою — біля мене. Маємо п'ятеро внуків.
5 
35413
Коментарі