— Почуваюся, як Аліса в задзеркаллі. Навколо відбувається якийсь абсурд, але для інших це нормальне становище речей, — розповідає українка 34-річна Міла Бедренец із Києва. Рік тому переїхала жити в місто Янгон у М'янмі.
— Найважче звикала до доріг. Генерал, який раніше керував країною, боявся, що люди схиляються на бік "лівих". Тому за один день змінив рух із лівостороннього на правосторонній. Автобуси, що старіші за указ, випускають пасажирів на проїжджу частину. А водії їздять по правій стороні на машинах із правим кермом. Повороти ніхто не показує і в дзеркала не дивляться. Замість цього сигналять. Можна їхати по зустрічній. Якщо поморгати фарами, машини поступляться. Хто перший моргнув або посигналив — у того пріоритет.
З іншого боку, в країні ще немає нічого. Тому можна відкривати все — доставку й виробництво їжі, хімчистки, інтернет, пекарні, поліграфії, спортзали, кав'ярні. Вирішила скористатися цим шансом і створила компанію зі встановлення домашніх сонячних систем для селян. У М'янмі електрику мають лише 30 відсотків приміщень. Разом із напарником пропонуємо сонячні панелі з батареями, лампочками й зарядкою для телефона. Це мінімальний набір електрики для невеликого будинку.
Першу батарею продали за чотири місяці після переїзду. Люди не мають всієї суми, щоб заплатити одразу. Тому пропонуємо платити по 4 долари в місяць. За кілька років система перейде у їхню власність.
Щоб знайти клієнтів, їздимо в різні райони М'янми. Обходимо будинки й роздаємо рекламні листівки.
Найбільше під час поїздок вражають бідні та депресивні села. У людей зовсім немає грошей і роботи. Щоб вижити, ловлять рибу та жаб. Ними харчуються і продають. Поряд із бідними поселеннями є багаті міста. Наприклад, П'япон, де в кожного другого є качина ферма й люди заробляють по 600 доларів за місяць на сім'ю. При цьому ціни по всій країні — високі. Буханка хліба коштує 228 — 256 гривень.
4 
35413
Коментарі