"Там усе по-іншому. Повітря пахне мандаринами та апельсинами", — згадує свою поїздку до Іспанії 33-річна Марія Костецька із села Жовнівка Бережанського району Тернопільщини.

У січні родина Костецьких взяла участь у проекті "Міняю жінку" на каналі "1+1". Марія їздила на тиждень до іспанського міста Реаль-де-Монтрой біля Валенсії. А в Жовнівку приїздила іспанка українського походження Уляна Гонсалес.

— У нас якраз грип був. Я дітей підлікувала, а сама на передачу їду. Температура 38–39. Тільки таблетки дорогі ковтаю і роблю уколи. Не знала, де буду, аж доки в аеропорту мені вручили конверт. Чотири години польоту в Іспанію були важкими. Як стала на землю, тільки одна думка була: "Хоч би то все щасливо відбути".

Каже, мовного бар'єру не відчувала.

— Із новим чоловіком Хосе жестами спілкувалася. Часом Улянина мама перекладала, бо вона жила в Києві. Легко розуміла цифри. Бюджет у них 40 євро на тиждень. Так само, як у нас — 400 гривень. Економлять на світлі й газі. Хосе — справжній трудар. Розвозить уночі овочі по супермаркетах. Спить дві години на добу.

Чоловік Марії 37-річний Ігор за професією шліфувальник паркету. Дружина працює бухгалтером на сільськогосподарському підприємстві. Сім'я живе у двоповерховому будинку.

— Я заявку заповнила ще у травні, якраз після закінчення першого сезону програми. Спочатку на своїх друзів анкети вислала, а в кінці — на себе. Півроку минуло. Думала, ми їм не підійшли. Якось у п'ятницю мені дзвонять: ви пройшли кастинг, — сміється господиня. — З каналу одразу попередили: як чоловік дає згоду — будемо спілкуватися, а ні — то ні. З роботи Ігорю подзвонила. Погодився.

Заплітає кіску дочці Лілі, 9 років. Поряд бігають два менші сини, близнюки 5-річні Павлик і Дмитрик.

— У передачі показували, як хлопці часом вередували. Але не такі вони у нас і капризні. Просто перед камерами хотіли на себе звернути увагу — плакали, ховалися, щоб їх шукали. А нова мама старалася бути доброю до них, — пояснює Марія.

Дістає із холодильника жменю оливок у кульку.

— Я їх там нарвала. Як попробувала одну, аж горло і піднебіння затерпли. Більше навіть бачити оливок не хотіла. Думала, вони такі, як у нас із банки.

Пригощає маслиною. Вона й справді терпка.

— Добре, що ти мене ними не нагодувала. Та вони гірше терену! — куштує і кривиться Ігор.

— А мандарини там дуже солодкі. Хоч я там за тиждень не більше шести штук з'їла. І хурми такої доброї, як в Іспанії, у нас не знайдете. Вони її "какі" називають. Знайомі в Україні після передачі дзвонили, казали: треба було багато того всього наїстися. Але їсти взагалі не хотілося. Після грипу і зйомок схудла. Мій Ігор на 5 кілограмів похудав. Хоч, коли від'їжджала, наготувала багато. Сховала у холодильник холодець, каструлю салату "Олів'є", індика нафарширувала, два торти спекла.

— Ми з родиною, доки нова мама дім оглядала, чекали у швагра Романа. Повернувся додому у вишиванці і з квітками, як до шлюбу за молодою, — сміється чоловік. — Уляні тут усе пасувало. Казала: "Певно, кілограмів наберу, але мушу то все попробувати".

Обидві родини готували іспанську національну страву — паелью.

— То як наш плов, але з морепродуктами, — говорить Марія. — В Іспанії цю страву традиційно чоловік готує, як у нас шашлики. Хосе мене кликав, як треба було щось принести чи подати. Іспанці нежирну їжу їдять — кролятину, курятину. Я привезла вареного і копченого сала, то спочатку не сподобалося. Але хто ж саме сало їсть? Дала хліба, часнику. Тоді засмакувало.

У Жовнівці для паельї не знайшли потрібної сковороди.

— Уляна мені пояснила, що треба сковороду, як півстола.  Подзвонив по їдальнях, до знайомих — ніде нема. Поїхав у райцентр Бережани. Купив там дві найбільші, які були. Вертаюсь, а "нова" жінка з камерами уже по селу ходить, шукає сковорідки.

Каже, багато відзнятого у програмі не показали.

— Он гляньте, з нашого вікна гору Лисоню видно. На ній колись Січові стрільці билися. Тут є на що подивитися. А то вся Україна після програми подумає, що у нас тільки гній викидають і діти вередують. Але сім'ю нам підібрали гарну. Спілкуємося з ними тепер по скайпу.

×