— Не знала, що виграла приз від "Газети по-українськи". Хоч квитанцію вислала і переглядала списки переможців щомісяця. А цього разу пропустила, бо в дочки робили ремонт. Приходить лист із редакції, що я отримаю комплект постільної білизни. Зраділа, бо й мені усміхнулася фортуна, — каже 59-річна Людмила Фіцак із села Берестяги Гайворонського району на Кіровоградщині.

"Газету по-українськи" вона передплачує п'ять років. Надіслала копію квитанції на адресу редакції й виграла комплект постільної білизни.

— Уперше видання побачила на пошті. Погортала. Пересвідчилася, що газета хороша, є що почитати. Подобаються рубрики "Їжа", "Сад-город" і телепрограма, — говорить Людмила Анатоліївна.

Із 59-річним Миколою Степановичем в шлюбі 36 років. Чоловік працює механізатором.

— Я раніше була медсестрою. Ми з Колею з одного села. Дружили з третього класу. Згодом мої батьки купили на їхній вулиці хату. Ми разом гуляли, а після школи почали зустрічатися. Випроводжала його в армію і дочекалася. Служив у Німеччині. Повернувся восени 1981 року. Привіз мені шикарний плед, м'які тапочки і рідке мило, яке неймовірно пахло яблуневим цвітом. Тоді такого в нас не було. Наступного року в липні ми одружилися, — розповідає Людмила Анатоліївна.

Подружжя має дочку 35-річну Марину і сина Ігоря, 31 рік.

— Дочка з сім'єю мешкає в райцентрі. Виховує 10-річну Аліну. Син ще не одружений, живе біля нас, — додає Людмила Фіцак.

×