— Квитанцію на розіграш вислала 2018-го. До того часто читала, що люди виграють путівки, призи чи гроші. Вирішила спробувати. А раптом пощастить, — каже 65-річна Любов ПИЛИПОВЕЦЬ із села Світязь Шацького району на Волині.

"Газету по-українськи" вона передплачує п'ять років. Відправила копію квитанції на адресу редакції і виграла 500 грн.

— Коли гроші отримала, дуже зраділа. Досі не вирішила, на що їх витрачу, — продовжує. — "Газету по-українськи" люблю читати, бо там багато рецептів та історій із життя. Коли листоноша приносить свіжий номер, одразу сідаю гортати. Якщо не встигаю дома прочитати, то беру на роботу.

Родом зі Світязя. Закінчила Горохівський радгосп-технікум.

— Вивчилася на бухгалтера. Була 10 років у сільській раді секретарем, касиром і бухгалтером. А потім мене забрали у фізико-механічний інститут. Працюю тут керівником наукового відділу, — говорить Любов Василівна.

47 років живе у шлюбі з Миколою Адамовичем, 69 років.

— Ми з чоловіком жили на одній вулиці. Зустрічалися, певно, рік, — розповідає Любов Пилиповець. — Він усе життя працював у нашому інституті електрозварювальником. Виховали доньку Галю. Вона тепер робить у нашому закладі інженером. Зять Олександр має бізнес. Внукові Владиславу 8 років. Живуть із нами. Ми з внуком їздимо в ліс, садимо дерева. Прививаємо йому любов до природи і праці. Я у вільний час люблю вишивати. Моя мама теж усе життя вишивала. Я почала з 18 років. Не на продаж, а на подарунки рідним, друзям і колегам. Якщо узор рушника простий, то можу вишити за тиждень. Складніший — за два. Вишила пів сотні рушників, 10 скатертин, шість сорочок і штори на вікна. Все зберігаю у маминій скрині. Мрію створити в селі музей української вишивки.

×