— Люди часто питають: чому не куплю доньці перуку, чому відкрито гуляю з нею? Але чому я маю ховати дитину? Ірина така, як і всі, навіть розумніша за інших, — казала вінничанка Діна ХИМИЧ про свою доньку 10‑річну Ірину. Дівчинка померла в ніч на 1 липня. Страждала на синдром Хадчінсона-Ґілфорда — рідкісну недугу, що розвивається внаслідок генетичної мутації. Проявляється у затримці розвитку й прискореному старінні організму. Для хворих один рік іде за 8–10.

— Ірина народилася здоровою, — розповідає Діна Химич. — Пів року ми тішилися. А потім почали помічати, що в дитини пухнуть ніжки. Потім лущилася і лопалася шкіра, стала схожа на обпечену. Через свербіж Іра взагалі не спала, весь час плакала. Лягли в лікарню. Але ніхто не міг сказати, що з дитиною. Діагноз їй поставили у 4 роки. Коли їздили на лікування в Бостон, медики були вражені — дитина з таким діагнозом не під наглядом лікарів, не під державним супроводом. Навіть пропонували залишитися в США як біженцям.

Ірина Химич мала зріст 65 см. Важила 11 кг. У неї майже не росли нігті й волосся. Щодня вживала ліки. Дотримувалася суворої дієти. Не можна було виходити на сонце. Перенесла кілька інсультів.

— Донька хотіла танцювати. Спробувала. Але вже перші заняття показали, що це надмірне навантаження на суглоби ніг. Мала мрію грати на фортепіано. З нею теж довелося попрощатися, бо руки слабкі, — розповідає Діна. — Малювати почала після стресу. Якось почула, як лікарі говорили: "Для чого ви так витрачаєтеся? Все одно з таким діагнозом довго не живуть". Малювала домовину і хрестик зі своїм ім'ям. Її перші роботи були чорні. Пройшло багато часу, доки кольори почала розбавляти. Торік Ірина провела свою першу виставку. Мріяла побувати в Парижі, побачити Ейфелеву вежу. Але туди так і не полетіла.

×