— Гори з космосу схожі на заморожені візерунки на вікнах. Але треба точно знати, що то гори, бо одразу й не розумієш — таке гарне щось, — каже Леонід Каденюк.

2010-го він підготувався до інтерв'ю, як звик готуватися до всіх подій у своєму житті. Він усвідомлював свою роль — першого космонавта незалежної України — мав виглядати й говорити гідно. Так і було — костюм "з голочки", обдумані фрази: про стару владу можна, про нову — краще не треба.

Зі мною розмовляв українською, з фотографом переходив на його мову — російську.

— А якби англійська? — запитала я.

— Трохи вмію, за три місяці до польоту вивчив.

Розпитувала його про все. Він відповідав — неохоче, але виховано. Такі люди бувають лише з села — їм ніяково комусь відмовити. Але не від слабкості характеру.

Охоче розповідав про космос. Як для польоту його і ще вісьмох вибрали. Як хотілося вийти у відкритий космос, але за програмою це зробив японець. Як сподобалася невагомість і як спав на стелі. І що там він, вихований СРСР атеїстом, повірив у Бога.

— Коли дивився у глибини Всесвіту, виникали думки про подорожі в часі. Тамтешній простір нічого не обмежує. Є не три виміри, а щонайменше вісім.

Коли прощалися, наполіг, щоб вислала текст. Прочитав його, викинув усі місця, які здалися йому гострими. А також — усе найцікавіше. Залишилася стаття з офіційною інформацією й технічними характеристиками польоту. Такий матеріал піти не міг. Редактор замахав руками й поставив перший варіант.

— Ну як так? Я ж вам повірив, — подзвонив Леонід Костянтинович, коли побачив надрукований тест.

Мені зробилося соромно і гидко. Краще б він кричав і лаявся. І за ці роки почуття незручності не зникло. Не знаю, чи могла б його виправити ще одна зустріч. Але що думати? Каденюка вже нема.

×