Ексклюзиви
Пʼятниця, 08 листопада 2019 05:35

"Дружина продала кілька кофтинок, що привіз із Японії. Мене зробили невиїзним"

— Перед Олімпійськими іграми наснилося, що їду на тачанці з трійкою сірих коней. Раптом крутий обрив, тварини здибилися — і в річку. Я хльостаю по конях, вода розступається. Вилітаю на берег, а там — сонце, зелена трава. Отримав тоді золоту медаль. А на першості світу мені снилося: мчу на коні й на фініші вириваюся вперед. Тоді я переміг, — каже 91-річний Іван БОГДАН із Києва. Двічі ставав чемпіоном світу з греко-римської боротьби. 1960-го отримав золоту медаль на Олімпійських іграх у Римі.

Іван Богдан мешкає у двокімнатній квартирі у столиці. Після того, як на початку ­2000-х його збила машина, пересувається на милицях.

— Я народився в селянській родині. Змалку трудився в колгоспі. Був їздовим, працював у кузні й на тракторі, — розповідає Іван Гаврилович. — Коли пішов служити в армію, мріяв про повернення у рідний колгосп. Як мені запропонували серйозно зайнятися боротьбою, відповів: "Мій батько цього хліба не їв, я теж не хочу". Але в березні 1950 року в столиці проводили спартакіаду Київського військового округу. Мене в наказовому порядку змусили взяти в ній участь.

До того про греко-римську боротьбу нічого не знав. Першими на килим вийшли хлопці у ваговій категорії до 52 кілограмів. Я важив удвічі більше. Розсміявся: "Ось із цими боротимуся?" Мені пояснили, що виступатиму у важкій вазі. Моїм суперником став пузатий чоловік на прізвище Мамонтов. Я його повалив. Лежав на ньому, а суддя притулився обличчям до килима й уважно дивився на нас. Спитав: "Дядьку, чому не свистите?" Він у відповідь: "Прибери кулаки з лопаток суперника". Коли зробив це, зафіксували мою перемогу. Потім у суддівській кімнаті з мене сміялися, бо правил не знав.

Після демобілізації Богдан планував повертатися додому.

— Стояв на зупинці й чекав автобус. Тут вискочив черговий. Сказав, щоб повернувся. Мене викликав командувач Київського військового округу генерал-полковник Андрій Гречко. Наказав залишитися. Я продовжував службу й паралельно навчався у спецшколі при Інституті фізкультури. Потім потрапив до збірної Радянського Союзу й вступив в Інститут фізкультури.

— У селі пив самогонку і палив, — про­довжує. — Коли почав займатися спортом, покинув. Дав собі слово — випити зможу лише після того, як стану чемпіоном світу. Це сталося 1958 року. Після того угорці повезли всіх учасників чемпіонату світу кататися на пароплаві по Дунаю. Пили кисленьке сухе вино. Чехи налили лікеру. Всі напилися, як поросята.

За перемогу на Олімпійських іграх отримав 15 тис. руб.

— Ще дали двокімнатну квартиру. До того з дружиною жили в кімнаті, яку отримав за перемогу на чемпіонаті світу 1958-го. Перед тим три роки в тещі тулилися.

Згадує, як підробляв у цирку.

— Уперше запропонували виступити ­1958-го. Хоч радянським це заборонялося, я погодився. Був тоді в Лейпцигу. Мені оплатили дорогу до Петропавловська в Казахстані. Все місто було обклеєне афішами — виступатиме чемпіон світу. Пообіцяли 500 рублів за коло пошани по арені цирку. За 20 днів я заробив 10 чи 15 тисяч руб­лів. У якійсь газеті просочилася інформація про це. З мене зняли стипендію за два місяці.

Зі збірної мене відрахували після чемпіонату світу 1961 року. Тоді в Японії я купив дружині кілька модних кофтинок. Щось вона продала. Хтось доніс і мене зробили невиїзним.

Спортивну кар'єру завершив у 40 років. Потім викладав у Суворовському училищі, зараз — Київський військовий ліцей ім. Івана Богуна. Був керівником футбольної команди "СКА Київ" і директором Спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву.

— Свою олімпійську медаль продав на початку 1990-х за 3,5 тисячі доларів. За 500 доларів віддав одному колекціонеру факел, що ніс на церемонії відкриття Олімпійських ігор 1980-го, — говорить Іван Богдан. — Тоді треба було допомогти доньці з житлом. Вторгованих грошей вистачило на однокімнатну квартиру в Києві. 2010 року літав у Рим — італійці відзначали півстолітній ювілей Олімпійських ігор. Запросили всіх чемпіонів. Був там тиждень. Нас добре приймали. Незручно було зізнаватися, що олімпійської медалі в мене вже немає. Але не шкодую, адже в доньки з'явилася власна квартира.

Батько був неписьменний

Іван Богдан родом із села Дмитро-Білівка Казанківського району Миколаївської області. Його батько працював там головою колгоспу.

– 1941 року, коли наше село було під німецької окупацією, місцеві обрали тата бургомістром 11 сіл. Його поважали, хоч і був неписьменний. "Богдан" ще міг написати, а ось "Гаврило" — ні. Коли ставив підпис, аж язик висував — так старався. Але голова в нього працювала — будь здоров, — розповідає Іван Гаврилович. — Батькові регулярно приходила рознарядка на відправку хлопців і дівчат у Німеччину. Але жодної людини він туди не послав. У цьому йому допомагав наш комендант. Людей відвозили в район. Потім комендант уточнював час відправлення ешелону в Німеччину і сповіщав про це батька. Він брав дві каністри самогону, кілька пудів сала і відвозив коменданту. Той підходив до начальника конвою, віддавав йому гостинці. А наших дівчат і хлопців забирав. Після цього говорив їм: "Місяць сидіть удома і носа не висовуйте. А потім можете виходити на вулицю. Казатимете, що працювали на німців, рили окопи".

Після повернення радянської влади нашим поліцаям дали 10 років таборів. Моєму батькові пощастило. Одразу після звільнення села в районний НКВС прийшов лист на його захист від його друга дитинства Федота Совриги, який очолював радянську диверсійну групу. Під час німецької окупації він більш як місяць жив у нашій хаті.

Зараз ви читаєте новину «"Дружина продала кілька кофтинок, що привіз із Японії. Мене зробили невиїзним"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 875
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода