"Продам участок (розмір 2,3х1,5) на Байковому кладовищі лауреата Шевченківської премії, поета Василя Герасим"юка. Ціна — 25 тис. у. о. (ринкова — тридцять), можливий торг. Місце затишне, тінисте. Сусіди — спокійні, неметушливі. Праворуч — лікар-стоматолог Розенфельд із дружиною, а ліворуч — балетмейстер Фурман".

Таке повідомлення розмістив в Інтернеті 34-річний український письменник Анатолій Дністровий (псевдонім Анатолія Астаф"єва).

"ГПУ" телефонує Василеві Герасим"юкові додому. Слухавку піднімає його дружина Галина.

— Наче ж не 1 квітня? — дивується жінка. — У нас і ділянки на цьому цвинтарі немає.

— Це жарт, — бере слухавку Василь Герасим"юк, 52 роки, — не звертайте на це уваги.

— Я Василя завжди так підколюю: давай участок заженемо, — зізнається Анатолій Дністровий. —  Але участок цей належить лауреатам після смерті. Розенфельда і Фурмана я вигадав. Думаю, Герасим"юк на мене не ображається.

Кажу, що дружина Василя Дмитровича була трохи здивована.

— М-да, доведеться телефонувати з вибаченнями. Але коли в країні криза, загнати участок — це непоганий спосіб лауреатам покращити свій матеріальний стан, — каже Дністровий.

За три дні він сховав повідомлення. Його приятелі проте жваво обговорюють "угоду".

— Нещодавно з Федюком про це говорили, — пише Михайло Бриних, 34 роки. — Він, коли став лауреатом, зразу ж поцікавився, чи можна загнать свою ділянку. Дак оказалось, шо ніфіга. Кароче, Дністровий, накрилися твої проценти.

Лауреата Шевченківської премії 2008 року, художника Валерія Франчука, 58 років, такі жарти обурюють:

— Якась звірина поведінка, — каже Валерій Олександрович тремтячим голосом. — Я знаю Герасим"юка як високу людину. Мені страшно, що ми до такого дійшли.

Байкове кладовище закрите для нових захоронень. Ховають лише видатних осіб, посадовців, родичів покійників.

×