75-річний Дмитро Підмурняк із села Солобківці на Хмельниччині 15 років поспіль відмовляється від пенсії.

Дверей ніхто не відчиняє, прошу допомоги сусіда. Дмитро Підмурняк на порозі розглядає моє посвідчення.

— Ти такий молодий. А скільки маєш опиту? На запах не звертай уваги. То кіт. Я один живу, жінка померла, — запрошує до хати Дмитро Петрович.

У кімнатах на стільцях, ліжках лежать кларнет, труба, саксофон, баян, скрипка, акордеон. На полицях — книжки з філософії, психології та гіпнозу.

— Батько вчився у духовній семінарії. Пішов у совєти. Прийшли німці, посадили в тюрьму. Після освобождєнія власть поставила його головою сільради. Батько був вільнодумцем і майстром на всі руки. Бачив, що твориться, але відкрито протестувати не міг. Занявся чорною магією. Аби викувати ножа, котрий рятує від усіх хвороб, роздягнувся догола і пішов у покинуту кузню. Мати розказували, як додому прибіг голий. Йому привиділося, що кузня загорілася.

Каже, із сьомого класу удавався до чорної магії. Найтяжчим випробуванням було перейти через цвинтар.

Дмитро Петрович 48 років викладав музику і малювання у школах. За сумісництвом працював завклубом.

— Я у морфлоті служив. Після звільнення зразу поступав у театральний інститут. Ішов разом із Володимиром Конкіним, який Шарапова грав. Але артистом стати не судилося. Екзамени всі здав та захворів на ангіну. Доктор мене відсіяв.

Батько Дмитра Підмурняка грав на гармошці.

— Мені гімн України не нравиться, — каже. — Я написав інший.

Сідає за фортепіано. Звучить дивна мелодія.

— Давай я краще зіграю на трубі. Правда, від муштука хитається зуб, — роззявляє рота і хитає переднього зуба. — Але то дурне.

Із футляра виймає сопілку, затискає губами. Зі стільця бере акордеон. Під ліву ногу кладе бубен. На пальці одягає кастаньєти та дзвіночки. У правицю бере брязкальце. На шести інструментах виконує бадьору мелодію.

— Я граю на 24 інструментах, — каже, відсапуючись. — Та де, брешу. То було ще за Союзу, а тепер більш ніж на 30. На всіх духових, інструментальних, ударних і прочєє. Дуже хочу навчися грати на арфі. Але нема інструмента, а купити дорого.

15 років тому досяг пенсійного віку. Документів на пенсію не оформив.

— Помру без пенсії. Я так рішив.

Три роки тому Дмитра Підмурняка звільнили з Солобковецької школи-інтернату, де викладав музику.

— Дмитро Петрович на атестування не їздив, — розповідає директор закладу Алла Гаман, 39 років. — Тряс перед директором інструментом і кричав: "Ось моє атестування". За дітьми не дивився. На його уроках учні вилазили через вікна. У нас же діти мають психічні відхилення. З іншого боку, він творча людина, володіє гіпнозом. Ним вихованців лікував від енурезу. Ми звільнили його за статтею.

— Накрутив собі, що він йог, — додає заступник директора 54-річна Ніла Бацуца. — Став на плитку, попік ноги. Колись у мене в школі викладав малювання. Виведе нас, поставить біля кафе і каже малювати пейзаж. А сам піде, добре врєже.

Микола Підмурняк малює та пише вірші. Алкоголю не вживає, не палить. Має двох доньок і четверо онуків.

— Петрович добра людина, — говорить сусідка Людмила Ковальчук, 36 років. — Йому обідно, що його неправильно уволили. Дочки висилають гроші, на то й живе. Моя дочка Віка до нього ходить. Учить її грати на фортепіано. Піду, занесу йому борщу.

×