Епідемії дитячих самогубств в Україні немає. Якщо в 2012 році їх було 167, то вже 2016-го — 115. За 9 місяців поточного року число суїцидів серед дітей становило 58 випадків. Маємо тенденцію до зниження. Але від цього проблема не зникає.
Смерть кожної дитини — це трагедія для її рідних, близьких. Найболючіше, що самогубці часто до кінця не усвідомлюють реальних наслідків такого вчинку, його незворотності. Більшість вважають, що їх урятують. Власне життя сприймають як аргумент доведення своєї правоти. Чи то у шкільному конфлікті, чи як засіб "покарання" батьків або об'єкта нещасного кохання.
Коли говоримо про дитячі самогубства, насамперед, повинні вирішувати проблему, а не панікувати. Бо панічна поведінка батьків може стати причиною самоізоляції дитини, загострити її схильність до депресії. А це — головна передумова суїциду.
Батькам слід спілкуватися з дитиною. Говорити і показувати, що люблять її не за певні досягнення, а незважаючи ні на що. Дитина має відчути власну значимість. Що в неї є "зона безпеки і розуміння" — її батьки.
Є й інші проблеми, які необхідно вирішувати. Серед них — цькування у школах. Адже кількість схильних до суїциду серед жертв булінгу в чотири рази більша, ніж серед інших дітей. Крім того, це проблема публічного визнання себе жертвою, комунікацій з учителями, суспільний комплекс неприйняття психологічної допомоги. З усім цим можна боротися. Батьки мають зробити перший крок, бо вони головний авторитет для дитини.
8 
35413
Коментарі