Д"Старшій доньці 43 роки, — пише вінничанка Марія Володимирівна, 65 років. — Має вищу освіту, та за спеціальністю не працювала. Обслуговувала одиноких пристарілих. Жила з чоловіком і сином у Кривому Розі, але розлучилася. Внук служить у Києві. Дочка — на заробітках. Пробувала створити сім'ю. Та кожен новий претендент намагався використати її, бо довірлива. Внук зібрався за матір'ю у Польщу. Ми з чоловіком переживаємо за них обох".

Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта фото. Кучерява русява жінка обіймає сина у військовій формі. Він — синьоокий, з густими бровами.

— Дочка скоро буде щаслива. Темна смуга — позаду. Зустріла заможного чоловіка, але не може зважитися на серйозні стосунки та переїзд до нього. Сина забере. Там він закінчить університет і займеться програмуванням. Матиме швидке кар'єрне зростання. Без проблем віллється у колектив, бо йому легко даються іноземні мови.

"Дочка поїхала на заробітки, — пише 73‑річна Оксана Іванівна з Київщини. — На мене залишила внука. У дев'ятому класі він став некерований. Вчиться погано, зі школи приносить одні догани. Навіщо мені на старості такі стреси? Дочка повертатися не планує. Був хорошим хлопцем, а тепер не знаю, як його втихомирити".

Надсилає фото онука. Хлопець везе на велосипеді вудочки. Біоенергетик запалює свічку, обводить нею навколо фото.

— У внука перехідний період, але це скоро мине. Менше нарікайте доньці на нього, коли він поруч. Бо від почутого робитиметься агресивнішим. Комусь у цьому віці допомагає психолог, хтось таку поведінку підлітків радить ігнорувати. Залишайтеся для онука другом. Нікого ріднішого поруч немає. Наступного року візьметься за голову. Підтягне оцінки з фізики й математики.

"Останні пів року відчуваю стрес і лють, стала невпевненою в собі, — пише чернігівка Олена, 29 років. — Чоловік познайомив з коханкою. Артему я довіряла більше ніж собі. Закривала очі, коли ввечері зникав з дому. Він працює охоронцем. Казав, що потрібен на роботі. А в цей час їхав до неї. Розповіла про все свекруха. Вона серцем відчула, що в сина є інша. Удвох притиснули його до стінки, він і розколовся. Виявилося, що з його коханкою ми кілька разів відпочивали в одній компанії, коли брав мене на корпоратив. Хотіла їй помститися, але зрозуміла, що можу накоїти біди. Схаменулася, зібрала речі й поїхала на роботу в Німеччину. Він далі продовжує ходити до неї. Розлучення не дає. Виявляється, шість років приховував стосунки з іншою жінкою. Почав зустрічатися з нею до нашого весілля".

Вкладає в конверт фото з чоловіком. Подружжя сидить біля мангала.

— Не хоче розлучатися, аби не платити аліментів. Також боїться, що розлучення позначиться на його кар'єрі. У його фірмі сімейні цінності ставлять понад усе. За пів року навіть не захочете згадувати про цю людину. Зустрінете іншого чоловіка. Слухайте власне серце. Зрада — це біль і відчай. Але іноді такі випробування життя посилає перед тим, як готує для вас зустріч з ціннішою людиною.

"Старший син взявся за голову, кинув пити, — розповідає в листі 72‑річна Оксана Володимирівна з Київщини. — А з молодшим — одні проблеми. Іван після розлучення запив. Удруге одружився з жінкою з дитиною. Народилася в них дівчинка. Пожили трохи разом, і невістка пішла без причини. За два роки після розлучення вона знову народила. Каже, що дитина його, бо бачилися кілька разів. Він якраз перестав пити, а тепер взявся за чарку. Переніс операцію, з'явилися проблеми з чоловічим здоров'ям".

Вкладає в конверт паспортне фото сина. Він має карі очі й коротке чорне волосся. На підборідді — родимка. Біоенергетик сканує знімок долонею, заплющує очі.

— Син здасть тест на батьківство. Це допоможе розвіяти сумніви. Не наполягайте на повторній операції. Проблеми зі здоров'ям вирішить ліками. На деякий час повернеться до другої дружини, але стосунки перервуться. Вона знайде іншого чоловіка. Син скоро приведе третю невістку, яка спонукатиме його взятися за голову. Закодується. Влаштується на фірму, де його поважатимуть, як спеціаліста.

"Усе життя прожила з вітчимом, — пише вінничанка Анастасія, 30 років. — Батько покинув матір, коли братові було 4 роки, а мені 2 місяці. Не знали, хто він і звідки, доки торік брат не запропонував його розшукати. Найняли чоловіка, який допомагає знайти родичів. Виявилося, що батько жив на сусідній вулиці. Волосся стає дибки, коли думаю, скільки разів могли перетинатися. Домовилися про зустріч. Прийшов беззубий сивий чоловік, від якого несло перегаром. Працює на ринку сторожем. Мав ще дві дружини, але з жодною не зжився. Остання відібрала квартиру. Тепер він ночує там, де працює. Питаю, чому не шукав нас з братом. Каже, що стежив, доки ми в школі вчилися. Грошима допомогти не міг, а нав'язуватися не хотів. Думала покликати його жити до нас, бо маємо чотирикімнатну квартиру. Але мати й чоловік заборонили. Коли бачу цю людину, серце болить від жалю. Не знаю, чи знайомити з ним онуків. Сину 8 років, доньці — 4".

— Так захопитеся допомогою батькові, що наберетеся кредитів. Схаменіться, доки не пізно. Він чоловік дорослий і вибір зробив. Живе, як йому подобається, і ні про що не шкодує. Чому ж ви повинні перейматися? Стосунки з ним можете підтримувати. Але якщо телефонувати перестанете, не дивуйтеся, що не даватиме про себе знати. Звик жити самітником. Онуків до знайомства з таким дідом краще підготувати. Послухайте чоловіка і брата. Не нав'язуйте своєї компанії людині, яка ігнорувала вас 30 років. Це допоможе повернути спокій у ваш дім і серце.

×