Четвер, 23 жовтня 2008 19:14

Бориса Шарварка в школі називали Глобусом

Борис Шарварко ставив урядові та ювілейні концерти, був головним режисером "Укрконцерту", очолював столичну оперету. Через шість років після його смерті 35-річний син Георгій уперше дає інтерв"ю.

Квартира Шарварка-молодшого неподалік метро Лук"янівська. У коридорі — відеодомофон, вітальнею на самокаті катається 6-річний син Богдан. Дружина Наталія, 37 років, кароока жінка з каштановим волоссям до плечей, готує каву на кухні-студіо. Георгій на дивані перебирає батькові фотографії. Чоловік працював в "Укрдержцирку" та в Міністерстві культури. 2003-го закінчив курси бухгалтерів і відкрив власну фірму з продажу мазуту.

— Георгій це ім"я сімейне, — розповідає Шарварко. — Так звали прапрадіда, прадіда, діда, дядька. Я теж хотів сина цим іменем назвати, але вирішив, що Георгій Георгійович — важко вимовляти, — розглядає фото 1990-х, на якому батько із матір"ю стоять у коридорі палацу "Україна". — Мама Олександра Алєксєєва — напівукраїнка-напівросіянка. Її як кращу студентку після другого курсу перевели з Одеської консерваторії в Київську на оперне відділення. Тато відібрав шістьох кращих студентів. Серед них і маму. Якось вона купила для себе польові квіти. А потім дізналася, що в тата день народження, і привітала його. Колеги потім жартували, що вона так хотіла його увагу на себе звернути.

Борис Шарварко уперше взяв шлюб у 19 — із старшою на три роки Поліною.

— Він не жив із нею рік, коли почав зустрічатися із мамою, — запевняє Георгій. — Татова дочка від першого шлюбу Аліса — ми її звемо Аллою — часто до нас приходила. Я років у 10 дізнався, що вона мені нерідна — так батько до неї добре ставився. Алла працює заступником директора геолого-розвідувального технікуму в Києві. Її син Дмитро — співробітник спецслужби, а син Борис юрист у приватній фірмі. Тато нічого для них не шкодував. Колись давно Алла просила тисячу карбованців, щоб купити кооператив. Тато боявся казати мамі про це. А мама не вагалася: "Будь ласка".

1972 року Олександра Шарварко пішла з театру — завагітніла старшим сином Олегом. Він нині  заступник голови Бородянської райдержадміністрації. 1973-го народився Георгій. Жінка на півставки викладала вокал у столичному естрадно-цирковому училищі.

— Мама могла стати примадонною Радянського Союзу. Я бачив виклики з варшавської, київської, краснодарської опер. Питав, чи ніколи не шкодувала за сценою. Запевняла, що для неї важко було би прокидатися на ранкові репетиції. У нас у родині всі "сови". Батько призначав зустрічі після десятої — щоби виспатися. А мама відправляла нас до школи і йшла досипати.

Мирно жили?

— Їхніх суперечок не чув років до 18–19. Та й останнє слово завжди було за батьком. На сімейну раду виносили лише важливі питання. Ми з братом мали по півголоса, мама — один, тато — півтора. У 1980-х батька запрошували в московський Держконцерт, ми з мамою голосували проти.

Георгій роздивляється світлину, де батько на дачі в Круглику під Києвом.

Мама могла стати примадонною Радянського Союзу

— Тато любив сюрпризи. У Новорічну ніч привіз маму до лісу, де вже прикрасив ялинку, накрив стіл. Коли поверталися до столиці, машина забуксувала. Тато знайшов лісників і довго поїв їх шампанським, аби штовхнули авто. Коли мама була вагітна мною, йому виділили на Толстого трикімнатну квартиру. Тато сказав мамі, що квартиру не дали. Відправив її до бабусі на Кубань. Сам зробив ремонт. Купив меблі. І тільки тоді привів її в дім.

Наталія запрошує до столу, подає каву.

Як жилося із свекрухою?

— Олександра Олексіївна якось сказала Георгію: "Якщо колись я сперечатимуся з твоєю дружиною, будь на її боці", — жінка вкривається картатим пледом, сідає на стілець. — Хіба така людина буде поганою свекрухою?

Наталя й Георгій познайомилися на тренінгу особистісного зростання.

— Зустрічалися дев"ять місяців. Коли спитав: "Вийдеш за мене заміж?", вона замість "Так" відповіла: "Спасибі".

— Розгубилася, — виправдовується Наталія.

Виховуєте сина так, як вас виховував тато?

— Мене тато не виховував, бо постійно був у роз"їздах, 1987-го мав 54 відрядження. Коли ми виросли, жалівся мамі, що сини не говорять із ним по душах. Богдан пішов у діда — такий же розбишака. Тато був товстуном. У школі мав прізвисько Глобус. У Другу світову йому було 12. Він знайшов у лісі радянський кулемет і вирішив із друзями постріляти. У цей час до Новоград-Волинська, звідки тато родом, заходили німці. Почули стрілянину й подумали, що їх обстрілюють червоні. Розвернулися з походного стану в атаку, почали мінометами обстрілювати лісок. Такі історії батько часто згадував, коли вдома збиралися великі компанії. Коли помер, — додає після довгої паузи, — кілька москвичів, яких уважав друзями, навіть на похорон не приїхали.

Борис Шарварко помер від інсульту 31 травня 2002 року.

— Його схопило на виїзді, коли готував якийсь концерт. У Феофанії лікарі сказали готуватися до найгіршого, і тільки тоді ми послали за мамою. Не хотіли її турбувати, бо вона півтора року хворіла на рак грудей. Після татової смерті відмовилася приймати ліки. Повторювала: "Діти виросли, внуків побачила. Усе". Жити вона не хотіла.

1973, 10 жовтня — Георгій Шарварко народився в Києві в родині режисера й актриси

1995 — закінчив журналістський факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

1997–2003 — директор продюсерського центру "Герата"

2000 — одружився з медсестрою Наталією

2002, 3 травня — народився син Богдан; 31 травня не стало батька

2003 — створив фірму з продажу мазуту "НДАОІЛ"

4 лютого 2004 року — померла мати

Зараз ви читаєте новину «Бориса Шарварка в школі називали Глобусом». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода