"Я постійна читачка вашої газети, — пише Галина Прохорова з села Броники, Новоград-Волинського району Житомирщини. — Дуже подобається, що не гребуєте історіями звичайних людей. Мені самій колись Бог дав силу волі не полишити дитину на милість чужих людей і держави. Ось уже 28 років несу тягар догляду за хворою дитиною. І жодного разу не жалкувала про вибір, хоч як тяжко було. З кожним роком стає все важче, бо сили і здоров"я з роками не прибавляється.
Та вирішила написати не для того, щоб на "долю пожалітися". Вже багато років стою на обліку в нашому районному Червоному Хресті. І дуже рада, що окрім матеріальної допомоги отримую добре ставлення й співчуття від працівників цієї установи. Директор, Валентина Константинова, навіть на вулиці впізнає мене, питає про моє здоров"я, про дитину. І так не тільки зі мною. Кожного в Червоному Хресті знають, для кожного там знайдеться добре слово. Звісно, хтось скаже, то їхня робота. Але я не згодна. То покликання, не кожен може бути соціальним працівником. Не в кожного знайдеться стільки терпіння й співчуття, щоб у наш складний час дарувати їх іншим".
4 
35413
Коментарі