На обійсті київського колекціонера й реставратора ікон Олега Якубовського лежить купа цегли. 42-річний Олег каже, що садиба дісталася йому в спадок від тітки.
— Хочу все тут перебудувати. Місце хороше. Видно купол Печерської лаври. А Володимирський собор закрила багатоповерхівка. Тітка казала, що колись тут було порожньо, то вони картоплю садили, — розповідає він.
У невеличкій майстерні в будинку на столі сохнуть змащені ефірною олією ікони. Пахне, як у церкві.
— Мій дід Семен почав колекціонувати ікони у ХІХ столітті, — розповідає господар. — За радянських часів, коли ікони викидали, як непотріб, їх підбирав батько Іван. Мені дісталася розкішна колекція — близько двох тисяч ікон.
Чоловік дістає із грубого саморобного ящика ікону, на якій погано видно малюнок. Коли придивитися, можна помітити образ Божої Матері.
— 1999-го на ній узагалі не було зображення. Я її помив, змастив воском і відставив. Бачите, — повертає ікону до світла, — вже проступило обличчя немовляти.
Цікавлюся, де бере старі ікони.
— Недавно купив одну в людей, які придбали старий будинок. Сміття згребли, а ікону викинути не наважилися. Іноді беру за гривню, а продаю за тисячу, — додає колекціонер.
Ресторанчик відкрию, назву "Сто самоварів"
Олег твердить, що стару ікону, на якій зникло обличчя святого, треба спалити й попіл розвіяти за вітром. Веде під хату, показує купу колодок. Чорна кора на них потріскалася, а серцевина від старості стала світло-помаранчевою.
— З них виготовляю рами, — пояснює. — У Карпатах знайшов стару хату, що скоро завалиться. Господарі давно в ній не живуть. Хочу купити її під знос — там 200-річна деревина.
Хвалиться, що зібрав 288 ікон одного розміру з різними сюжетами.
— Їх називають локтьовки, адже вони розміром з лікоть. Оце — ікона із Західної України. Ісус на ній — пастир. Вона намальована на католицький манер — видно серце Ісуса. Ікони потрібно роздивлятися при свічці. Одна здалася мені об"ємною. Засвітив світло — ефект зник, вимкнув — знову об"ємна. Замовник пропонував тисячу доларів, але я не продав. Восени хочу відкрити музей.
На подвір"ї уздовж тину стоять самовари. Якубовський колекціонує і їх.
— Можливо, ресторанчик відкрию, назву "Сто самоварів", — ділиться. — Також ключі від церков, брам, воєнних складів збираю. Ще маю 30 старовинних скрипок. Дружина в мене музикантка, грає на них.
Чоловік гортає потерті сторінки "Старого Завіту", написані старослов"янськими літерами.
— Зі співробітником спробував накласти один із ключів на слово "возрадуйся", — розказує. — Комп"ютерна програма створила картинку, і ми прочитали слово "ад".
Навпроти хати Олега Якубовського росте старий дуб, розколотий на дві частини. Господар пропонує загадати бажання і пролізти між стовбурами.
— Розколотий дуб вважають чудодійним, — запевняє. — 60 років тому в це дерево вдарила блискавка.
Зізнається, що важливі рішення часто приходять йому в снах.
— У дитинстві я був генієм, — усміхається. — А зараз звичайна людина. Половину знань втратив, коли навчався у школі, решту — в інституті. Аспірантура — то був уже крах. А бізнес дисциплінує людину.
1965 — Олег Якубовський народився в Миколаєві
1987 — закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут, вступив до аспірантури
1991 — почав реставрувати ікони в Києві
1999 — вступив до аспірантури Київського інституту проблем енергозбереження
Одружений зі скрипалькою Оксаною, має чотирьох дітей
2 
35413
Коментарі