71-річний марафонець Анатолій Присяжнюк — найвитриваліший бігун-пенсіонер у країні. Чоловік живе із родиною молодшого сина у селищі Володимирець Рівненської області. Сусіди називають його "спортсменом".
Анатолій Григорович зустрічає на порозі у спортивних штанях та майці.
— Бігав зранку, — пояснює. — Але щось нога стала боліти. Медики кажуть, що набігав п"яточну шпору, лікувати треба.
Розповідає, що захопився марафонами у 50 років. На міжнародному пробігу миру в Москві виграв "срібло".
— Мене запримітили в асоціації бігунів по шосе. Відтоді щороку привожу золоті медалі з міжнародних змагань, — Анатолій Григорович показує кілька десятків медалей на стіні в кімнаті. Більше півсотні з них "золоті". — Висять над ліжком, як килим. Півсвіту об"їздив — у Німеччині, Італії, Франції, Іспанії, Нідерландах, Фінляндії, Австрії, Канаді, Білорусі бігав.
Говорить, як на чемпіонаті світу 2001-го в Пуерто-Ріко 2 год біг під тропічною зливою.
— Спека — і зразу дощ, пітно й слизько. Аж на самому фініші виглянуло сонце, — киває на вікно. — А в марафоні головне витривалість. Дистанція 42 кілометри й 195 метрів. Уздовж дороги стоять столики з прохолодними напоями та фруктами. П"єш на бігу. Хтось не витримує навантаження й зупиняється. А потім наздогнати важко. Тому я перерв не роблю, економлю сили. Ривок — і спокій, ривок — і спокій. Найважче бігти останні 5 кілометрів. М"язи болять, в очах темніє, в голові паморочиться. Хто не витримує падає на землю.
Хто не витримує — падає на землю
Додає, що марафонці їздять на змагання власним коштом.
— Часто у знайомих ночуємо або просто в автобусі. У готелях дорого, менше 80 доларів за ніч не знайдеш, а гроші на поїздку копиш від чемпіонату до чемпіонату, — жваво жестикулює руками. — У Нью-Йорку добу просидів в аеропорту.
Колекцію кубків Присяжнюк тримає на шафі у вітальні.
— 2005 року став "Гордістю країни", — бере позолочену статуетку. — Лілія Подкопаєва вручила. На сцену вийшов Йосиф Кобзон і заспівав для мене "Я люблю тебя, жизнь". Це моя улюблена пісня. І звідки вони дізналися? Потім на бенкеті вперше в житті скуштував кальмари. Смачно, але відчуття дивні, не наша страва. За столом набрався сміливості й підійшов до Богдана Ступки. Попросив випити зі мною сто грамів горілки. Ступка сказав: "Давай!" Узяв чарку коньяку й махнув. Півгодини говорили про дітей. Розумний чоловік, навіть дуже. Іще хотів випити з Кобзоном, але він уже пішов.
5-річний онук Дмитро ганяє по кімнаті м"яча. Анатолій Григорович бере на руки онука Станіслава, 1,5 року. Із двору чути голос дружини Варвари Єгорівни.
— Час їхати копати картоплю, гукають уже, — прощається Анатолій Присяжнюк. — Жінка та молодший син Саша працюють у районній лікарні. Спеціально з роботи відпросилися, щоби город викопати. Я для них — додаткова робоча сила.
1937, 3 серпня — Анатолій Присяжнюк народився в м. Новоград-Волинський на Житомирщині
1956 — пішов в армію, служив водолазом у контингенті військ у Німеччині
1968 — одружився з Варварою Стібіш
1969 — народився син Віктор
1974 — з"явився син Олександр
2008, березень — здобув чотири "золоті" медалі на чемпіонаті світу з легкої атлетики серед ветеранів у Франції
Має онуків Юрія, Богдана, Дмитра та Станіслава
2 
35413
Коментарі