Марія Ким, 73 роки, з Краснопілля Коропського району Чернігівської обл. 8 вересня вийшла заміж за 35-річного Олександра Козинця. Медовий місяць молодята провели в селі.
У дворі сохнуть кілька жіночих нічних сорочок, чоловічі штани, майки. Марія Андріївна порається по господарству, її чоловік палить на городі сміття.
Це вже третій шлюб жінки.
— Першого чоловіка, корейця Павла Кима, зустріла в Казахстані, коли їздила в гості до материної сестри. Він жив по сусідству з тіткою. Ми переїхали до Краснопілля. Разом прожили 40 років. Дітей Бог не дав, — розповідає Марія Андріївна. — Дев"ять років тому вкусив Павла кінь за бік. Пішло зараження. Возила його до Чернігова. Лікарі сказали, операцію робити пізно. На Михайла, 21 листопада, буде дев"ять років, як його не стало.
Потім прийшов до мене сільський вдівець Микола Муха та й каже: "Давай, Маріє, будемо жити разом". Стала я Мухою. Вісім років прожили душа в душу, — веде далі жінка. — Та захворів Микола, ледь через хату міг перейти, падав, непритомнів. Приїхали його діти, забрали батька до себе, в Короп.
З Олександром Марія Андріївна познайомилися три роки тому на весіллі.
— Він на баяні грав і так добре примовляв. Залюбувалася. Зняв годинник з руки, щоб не заважав, і дав мені: "Потримайте". А коли віддавала, спитав: "Де ви живете?". Я йому: "Дізнаєшся". Прийшов він до мене. Я обід подала. А тут саме дощ хлюпнув, як із відра. Сашко переживав, як додому дійде. Я запропонувала залишитися в мене, не виганяти ж людину в негоду. Тоді все село гуло: "Кимиха Композитора — так його по-вуличному звуть — забрала..."
Марія Ким купила нову хату й перебралася до неї з Олександром. Два роки вони жили нерозписаними, на третій побралися.
— Рішили, щоб все було, як у людей. Справжнього весілля в мене ще не було. Коли виходила заміж за першого чоловіка, розписалися, випили по чарці, і все. Бідність тоді велика була. Цього разу вирішила гостей запрошувати. Коли розписувалися, до сільради стільки людей зійшлося, що я подумала: "Чи ж стільки вас прийде, як мене ховатимуть?". Ми були гарною парою: я — в українському вбранні, жених — у чорному костюмі. Весілля гуляли два дні. Прийшли не всі, гостей було десь 30 чоловік. Подарували більше 300 гривень, постільну білизну, покривала, відрізи, — розповідає жінка.
Олександр родом із Андріївки Кролевецького району Сумської області.
— Після школи вивчився на тракториста в Реутинцях. Зійшовся з розлученою жінкою. Нажили двох дітей: 7-річного Сашка і 5-річну Валерію. Дружина почала приймати першого чоловіка. Я терпів-терпів, а потім плюнув і пішов. Матері виявився непотрібним. Приїхав у Краснопілля до матері вітчима, допомагав по хазяйству, — розповідає він. — На баяні на весіллях грав. Мене весь Кролевецький район знає, по селах запрошували.
То хіба вам молодиць-ровесниць не знайшлося в селі?
— Вони то є, але душі в них немає. Андріївна особлива: де треба — змовчить, як заробиш — накричить. Усе без зла, з любов"ю. З моїх рідних на весілля ніхто не приїхав — ні брат, ні сестра, ні мати. Баба казала, що Марія мене приворожила. Мо" й приворожила, — сміється.
З моїх рідних на весілля ніхто не приїхав
А де ж ваше подружнє ліжко? — запитую.
— Ми спимо окремо, — каже Олександр. — Я — в залі, на дивані. Андріївна — в першій кімнаті, на ліжку. Ми не живемо як чоловік і жінка. Я більше по господарству. У нас корова, двоє поросят, кури, двоє котів та собак.
Невже жінка вас до молодиць відпускає?
— Вона мені нікуди не забороняє ходити.
До розмови приєднується Марія Ким.
— Бачив, кого брав. Тепер хай сидить! Якщо піде до іншої, я й четвертого знайду, — жартує жінка. — Дітей у мене немає, допомагати нікому. А господарство держати важко: було дві корови, одну продали. А Саша в усьому допомагає, йому ж все і зостанеться, — говорить Марія Андріївна.
— Андріївна мені й мотоцикла купила, і велосипед, і телевізор, і баян. А на весілля подарувала золотий хрестик із ланцюжком. Я його не знімаю, як і обручку, — додає Олександр.
— Він у мене ні в чому відмови не знає, — говорить жінка. — Обула, оділа, м"ясом годую. Покрикую тільки, коли з кимось вип"є зайвого. Думає на роботу піти — на пилораму. Не на одну ж мою пенсію жити!
Андріївна ніжно цілує Олександра в щоку.
Для фотографії хвацько сідає на коліна до чоловіка, обнімає його. У селі кажуть, коли розписувалися в сільраді, молодята палко цілувалися.
2 
35413
Коментарі