Ексклюзиви
Четвер, 17 січня 2008 16:50

70-річний Юрій Лук"яненко одружився з 32-річною Іриною Кобезою

Автор: фото: Валентина ОСТЕРСЬКА
  Юрій Лук’яненко та Ірина Кобеза виходять із Чернігівського РАЦСу. На шлюбну церемонію молодят підвезла ”швидка допомога”
Юрій Лук’яненко та Ірина Кобеза виходять із Чернігівського РАЦСу. На шлюбну церемонію молодят підвезла ”швидка допомога”

2 січня в Чернігівському РАЦСі розписалися 70-річний Юрій Лук"яненко та Ірина Кобеза, 32 роки. Молодята живуть у місцевому інтернаті для інвалідів.

Одружуватися Юрія та Ірину привезли пансіонатівською  "швидкою". Наречений піднімається східцями, опираючись на палицю та милицю. Ірина — у вишневому костюмі і дублянці, яку їй подарував чоловік. Святкову зачіску їй зробила профорг інтернату Тетяна Діденко.

На церемонію прийшла лише подруга нареченої Олена Абакумова. Своїм чотирьом дітям і сестрі Юрій нічого не сказав. Донька Леся, 39 років, і син Ігор, 37 років живуть у селі Петрівка Щорського району Чернігівщини. Менші — Оксана і Євгенія — в Славутичі на Київщині. Стосунків з батьком майже не підтримують.

— Любов у нас, а не розрахунок. Що Ірі після мене зостанеться? Ліжко й те казенне, — запевняє молодий. — Заради неї я вже сім років, як кинув пити, і п"ять — не курю. Хоч курив із десяти років.

Юрій Антонович інвалід I групи. У пансіонаті з 1995-го.

— Моє коріння в Тупичеві Городнянського району. Після армії поїхав працювати на Північ, у Архангельську область. Там одружився з росіянкою. Прожили півтора року, дітей не було. Зійшовся з іншою, але не розписувалися. У нас народилося четверо дітей. 1969-го повернувся з родиною на Чернігівщину. Влаштувався в Петрівці Щорського району на крохмальний завод. 1974-го мене відрядили привезти торф по наряду. Я завантажився й загруз. Щоб витягти, треба було йти по трактор. Тракторист був п"яний, за руль сів хлопець-самоучка. Я почав чіпляти між тракторами трос, а він раптом поїхав назад. Мене причавило між тракторами. Ліва нога ніби в м"ясорубці побувала, ліва рука розтрощена, весь подавлений, — згадує чоловік.

Я зразу зрозумів, що вона нецілована

— Два місяці лікарі казали рідним, що не виживу. Уже й до похорону готувалися. На нозі 28 сантиметрів кості не було, нарощували, — продовжує. — А кров по всій Україні шукали, бо в мене ІV група, резус негативний. Повернувся додому, став випивати. Каліка не потрібний родині. Оселився в батьківській хаті.

1982-го Юрій поїхав із Петрівки. Якось прочитав у газеті, що в Іванівку Щорського району потрібні спеціалісти село піднімати. Подався туди. Дали хату. Працював вагарем, кіномеханіком, різноробом.

— У пансіонаті я прилаштувався в швейний цех. Строчив чоловічі труси, постільну білизну. За жінками приглядав, а вони за мною, — сміється Лук"яненко. — Одна молода заміжня була, ми зустрічалися для інтиму. Її чоловік поскаржився адміністрації. Став зустрічатися з іншою, але невдовзі її забрала мати.

Коли Лук"яненкові виповнився 61 рік, до пансіонату приїхала 23-річна Іра Кобеза.

— Скільки пам"ятаю себе, я нічийна, — говорить Ірина. — Родом із Луганська. Мати мене крихіткою кинула. Жила в Будинку маляти, навчалася в Городнянській школі-інтернаті, десятий клас закінчила в Батурині. Це був 1993 рік, сироти нікому не були потрібні. Якби пішла в люди — пропала б. У мене епілепсія, ще й неврологічне захворювання. Тому мене оприділили в інтернат.

Молодята вперше зустрілися 25 серпня, на роботі в цеху.

— У мене не заладилося з машинкою, Юра її настроїв, — розповідає Ірина. — Ми з подругою Валею вийшли ввечері погуляти, а Юра — покурить. У Валі вже був кавалер, не буду ж я хвостом за ними ходити. Юра підійшов, почав розпитувати про подругу. Уже тоді мені казали, що він сякий-такий, ловелас старий.

— Я зразу зрозумів, що вона нецілована, — усміхається Юрій. — Я в цих ділах експерт. Сиділи на лавочці, я її пригорнув і поцелував у губи. Вона вирвалася й витерла губи. Але не пішла.

Юрій та Ірина ховалися від сторонніх очей. У пансіонаті з моральністю строго.

— За нами санітари, постояльці підглядали, щоб начальству донести, — скаржиться Лук"яненко. — Ще коли тепло, нічого. Я з покаліченою ногою. На лавочці поки пристроїшся. А зимою на вулиці б-р-р-р! Якось викликав директор і каже: нащо ти голову дівчині дуриш? Знайди собі по годам. Та нащо мені баби? Сяде й розказує, де в неї болить, коле. Тут у самого все болить. А до Іри я тільки притулюся, і вже готовий.

Вони зустрічалися дев"ять років. Коли подали заяву 29 листопада, парі виділили окрему кімнату.

Під час церемонії молодята обмінялися срібними обручками.

— Згодом назбираємо грошей, купимо золоті, — каже Ірина. — Прізвища я не мінятиму, бо багато документів доведеться перероблювати. Але Лук"яненко хотіла би бути.

Юрій називає дружину Ірочкою та Пупсиком, а вона його Юриком і Цьомкою. Відсвяткувати одруження вони запросили  кількох сусідів і друзів.

Зараз ви читаєте новину «70-річний Юрій Лук"яненко одружився з 32-річною Іриною Кобезою». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода