Майже всі працівники на полунично-малиновій фермі у Фінляндії були з України
На круїзних лайнерах працювати найважче. Робочий день триває 8–10 годин. За півроку не мав жодного вихідного. У каюті 4 на 2,2 метри жили вдвох. Там завжди темно, ілюмінаторів немає. Гнітять відсутність особистого простору, постійний шум. Часто почувався втомленим. Постійно ставив будильник, щоб не проспати.
Перші круїзні лайнери, на яких працював, належали американським компаніям. Узимку ходили по Карибському басейну – Колумбія, Панама, Мексика, Ямайка. Улітку – Середземним морем. Так побував у Європі практично скрізь, де є вода. Був у морі два роки.
На лайнері спочатку працював помічником бармена. За місяць отримував близько тисячі доларів. Коли влаштувався бар-офіціантом, зарплата виросла вдвічі. Змінив п'ять кораблів. Тричі звільнявся сам, бо втомлювався. Контракт розрахований на сім місяців, але не витримував. З одного корабля пішов за три з половиною місяці. За це фінансово не карали, але мав сам купувати квиток додому. Проблем із кадрами на таких суднах немає. Філіппінці радіють, коли хтось звільняється. У них є приказка: "20 мільйонів філіппінців працюють за кордоном. Решта, 60 мільйонів, чекають, щоб зайняти їхнє місце".
На острові Корфу в Греції запізнився на корабель разом із двома пасажирами – німкенею та її другом. Узяли напрокат машину й каталися островом. За запізнення отримав догану й позбувся дозволу сходити з корабля. Через це пропустив екскурсію Венецією. Місто побачив з палуби корабля, коли пропливали Гранд-каналом. Мрію повернутися, щоб погуляти там пішки.
На круїзних лайнерах працівникам заборонено мати стосунки з пасажирами, битися й випивати. Перший раз за порушення оголошують догану. Потім тричі виписують письмові зауваження. За четвертим разом – звільняють. Додому маєш повертатися за власний кошт. Але можуть відправити на капітанське слухання, де вирішують – звільняти чи пожаліти. На таке потрапив за те, що цілувався з пасажиркою на відкритій палубі. Здав мене бармен – подзвонив менеджеру. На слуханні помилували. Більше з тією жінкою не бачився.
У панамському місті серед білого дня на мене напали місцеві. Почали душити. Один ножем відрізав сумку з фотоапаратом і телефоном. З корабля звернулися в поліцію. Там сказали: "Ви легко відбулися, бо це – територія банд".
Пасажирів часто супроводжував на екскурсії. Бачив джунглі в Центральній Америці та фіорди Норвегії. Плавав із дельфінами й скатами на Кайманових островах. Дивився на піраміди Мексики й водоспади Ямайки. На Нідерландських островах займався дайвінгом, в Ісландії купався у термальних джерелах. Кілька разів возили на дегустацію вин.
Чотири рази працював на сезонних роботах у Фінляндії. Уперше поїхав у перервах між контрактами на круїзних лайнерах. За Полярним колом у Лапландії збирали чорницю, морошку та брусницю. Там озер більше, ніж суші, й тихо – пташок майже немає.
Торік, коли їхав у Фінляндію, взяв не ту банківську картку. Грошей вистачило лише на автобус до Гельсінкі. Потім зайцем їхав поїздом. Далі – автостопом. Через кордон переходив пішки. Прикордонники допитували годину, хоч із документами все було в порядку. Після цього посадили в машину й перевезли через кордон.
У Фінляндії трудився на полунично-малиновій фермі. Майже всі працівники, навіть керуючий, були вихідцями з України. Там можна заробляти до 80 євро в день, за місяць – майже 1,5 тисячі. На збір полуниці треба рано вставати. Ягоди в росі, збираєш їх рачки.
Робітників селять у лісових будинках або гуртожитках. Кухня і душ – спільні. Іноді доводилося стояти в черзі. За житло платили п'ять євро в день. Їжа недорога й досить смачна. Особливо сири та йогурти.
У країні високий рівень самогубств. На це впливає клімат – постійна хмарність, часті дощі.
Чотири місяці працював у Дубаї продавцем-консультантом у брендовому магазині американського одягу. Платили 1500 доларів на місяць. Торгували товарами для жінок. Фішкою магазину було те, що продавці мали пританцьовувати із клієнтками. Нам показували ролик, в якому американський консультант закручує в танці відвідувачку магазину. Повторити це в арабській країні було важко, адже тут із жінками треба бути чемним і обережним. Тому консультантам наказали танцювати між собою. Деякі закутані в паранджу арабські жінки підморгували хлопцям. Постійно хотілося звільнитися і повернутися додому.
Жив у елітному районі. За 550 доларів наймав маленьку квартиру з ще одним хлопцем. Місто не сподобалося: пустеля, хмарочоси, спека, безліч людей, щільний рух. Зате, казали, в Дубаї безпечно. Але на пляжі в мене вкрали рюкзак із речами.
Два місяці мандрував Індією. Мав дістатися з Гоа в Делі, але місць у потязі не було. Японка, у якої знайомий працював на вокзалі, допомогла з квитком. За п'ять доларів проїхав майже всю країну. Спав у проході.
Біля міста Рішікеш (у передгір'ях Гімалаїв у індійському штаті Уттаракханд. – Країна) стрибав у річку й розпоров ступню. У лікарню на мотоциклі відвіз монах. Анестезію кололи у відкриту рану.
4 
35413
Коментарі