– У Радянському Союзі приватним особам друкарські машинки продавали як виняток, – розповідає 64-річний Ігор Роп'яник, художник з Івано-Франківська. – Лише за дозволу КГБ, як зброю. Власник був зобов'язаний зберігати її в умовах, що унеможливлювали б доступ сторонніх.

Восени 1977 року Ігор Остапович повернувся з військової служби і вступив на підготовче відділення факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Батько – співак у філармонії – придбав йому друкарську машинку "Москва М8". Коштувала майже 150 карбованців – за ці гроші можна було купити п'ять фотоапаратів чи 40 кг ковбаси.

 

Із машинкою ішло "Свидетельство о приемке" з серійним номером і датою випуску. А також зразок відтисків усіх літер із підписом машиністки, бригадира дільниці й майстра цеху.

– Таких відтисків робили два – один віддавали власнику, другий зберігали в КГБ, – пояснює. – Якби раптом десь з'явилися самопальні листівки чи пасквілі на владу, автора швидко вирахували б – як за відбитками пальців. Можливо, другий примірник відтисків моєї машинки дотепер припадає пилом десь в архівах.

Я користувався "Москвою" чотири роки. Друкував перші статті та художні твори – був членом літературного об'єднання "Франкова кузня". Розкладка була російська. Замість "і" та "ї" доводилося ставити одиничку. А замість "є" набирав "с" і чорнилом дописував рисочку. Потім купив машинку Erika, виготовлену в Німецькій Демократичній Республіці, – з українською розкладкою.

×