вівторок, 23 травня 2017 21:41

В Ермітажі є дві сотні українських дукачів

Колекціонувати прикраси у радянський час було небезпечно. Будь-яка робота зі сріблом чи золотом вважалася криміналом. Працювати з ювелірними виробами можна було тільки в державній майстерні.

1983 року товариш хотів здати на брухт 3 кілограми російських срібних монет. Я викупив їх за 2 тисячі рублів. Хтось доніс у міліцію. Добре, що знайомий колекціонер попередив. Устиг сховати все у матері. Якби знайшли, посадили б років на п'ять.

Скуповував старі прикраси у селах. Потім покинув, бо цим ділом зайнялося багато людей. Став щомісяця бувати на зібраннях колекціонерів у Києві. З'їжджаються люди з усієї України. Віктор Ющенко часто відвідує. Раніше його вітали, тепер плюють услід, називають зрадником.

У радянські часи старовинні ікони спалювали або віддавали за безцінь. Купував їх за 2–3 рублі. Зібрав 50 ікон. Хтось знову доніс. Викликали в партійний комітет. Один чоловік заступився: "Дякуйте йому, що зберігає історію для нащадків". Це врятувало.

  Юрій КОВАЛЕНКО, 77 років, колекціонер. Народився 27 грудня 1939-го в Черкасах. Мати працювала телеграфістом, батько – слюсарем-лекальником. Закінчив факультет електрифікації політехнічного ­технікуму. Працював на хімічному заводі ”Азот” за спеціальністю, потім очолював зміну газорятувальної служби. На станції юних техніків вів гурток кораблемоделістів. Старовинні ювелірні прикраси колекціонує з 1964 року. ”Спочатку збирав монети. Якось натрапив на уламки дукачів. Зацікавився. Навчився їх відновлювати. Деякі реконструюю зі світлин та малюнків”. Має найбільшу в Україні колекцію дукачів – понад 500 експонатів. Серед них сережки і прикраси часів Київської Русі, нагороди царської Росії. ”У колекції переважно дукачі XVII–XX століть. Старші екземпляри не збереглися”. Читає історичні книжки про Першу та Другу світові війни. Слухає українську народну музику і джаз 1930-х. Торік виготовив 800 літрів вина. Дружина Ольга – музикант. Доньки Юлія і Ярослава – кандидати наук з біології та історії
Юрій КОВАЛЕНКО, 77 років, колекціонер. Народився 27 грудня 1939-го в Черкасах. Мати працювала телеграфістом, батько – слюсарем-лекальником. Закінчив факультет електрифікації політехнічного ­технікуму. Працював на хімічному заводі ”Азот” за спеціальністю, потім очолював зміну газорятувальної служби. На станції юних техніків вів гурток кораблемоделістів. Старовинні ювелірні прикраси колекціонує з 1964 року. ”Спочатку збирав монети. Якось натрапив на уламки дукачів. Зацікавився. Навчився їх відновлювати. Деякі реконструюю зі світлин та малюнків”. Має найбільшу в Україні колекцію дукачів – понад 500 експонатів. Серед них сережки і прикраси часів Київської Русі, нагороди царської Росії. ”У колекції переважно дукачі XVII–XX століть. Старші екземпляри не збереглися”. Читає історичні книжки про Першу та Другу світові війни. Слухає українську народну музику і джаз 1930-х. Торік виготовив 800 літрів вина. Дружина Ольга – музикант. Доньки Юлія і Ярослава – кандидати наук з біології та історії

1979-го обікрав колишній працівник міліції. Виманив ключі у дружини. Коли мене не було вдома, зайшов у хату. Виніс добірку нагород царської Росії: ордени Святої Анни, Святого Станіслава, Святого Георгія. Я звернувся у прокуратуру. За кілька днів викликали в обласний відділ міліції. Сказали: "Не cмикайся, бо посадимо".

Назва "дукач" пішла від італійського "дукат" – поширена в Європі монета. Дукачі бували з бантами і на підвісках. Бантом називали велику карбовану брошку, до якої кріпився дукач. Його прикрашали скельцями, які імітували коштовне каміння, розетками з різнокольорового бісеру, намистинами. Дукачі виготовляли золотарі. У заможних поселеннях їх було по п'ятеро, як в Іркліїві, Чорнобаї, Вереміївці. У бідних – один на три села. Професія зникла у 1930-х. Тоді дукачі перестали замовляти.

Кожна дівчина повинна була мати дукач або намисто. Дбали про це батьки. Передавали їх із покоління в покоління.

Жінка приносила монету. Золотареві за роботу мала заплатити 2 рублевика. Якщо не мала грошей, два тижні виконувала у золотаря всю хатню роботу.

Дукачі надягали на гулянки, свята, весілля. Носили на рівні ключиці. На грудях могло бути п'ять-шість одночасно.

На Полтавщині робили переважно срібні дукачі. Прикрашали бантом чи різнобарвним склом. На Чернігівщині – з латуні, оздоблювали чеканкою. Для монет використовували здебільшого релігійні сюжети: Вознесіння Ісуса Христа, Благовіщення. На Західній Україні зображали Марію Терезію або Франца Йосифа І. Прикрашали коралами. На Дніпропетровщині виготовляли монети із сердечками.

Жінки часто замовляли дукачі з медалей чоловіків, які ті отримали за участь у війні. Іноді робили із золота. Єдиний такий екземпляр зберігається в Музеї коштовностей у Києві.

У Голодомор багато прикрас здали в торгсини (державна установа, яка проводила золотовалютні операції. – Країна). Мій дід відніс туди 2 кілограми материних.

За медаллю 812 року полював два роки. З її власником познайомився на зібранні колекціонерів. Він хотів тисячу доларів. Я виміняв її на полковий знак.

Під час Другої світової війни експонати багатьох наших музеїв вивезли у Росію. Назад не повернули. В Ермітажі є дві сотні українських дукачів.

Ціни на дукачі починаються від 50 гривень – за уламок. Натрапити на цілі майже неможливо. Купую побиті або ж лише монету. По старих фотографіях дізнаюся, як виглядала прикраса раніше. Деякі робив за малюнками. Купую їх у колекціонерів.

Найбільше – 600 доларів – заплатив за слобожанський дукач.

Один виріб реставрую близько двох тижнів. Уламки треба вичистити, відполірувати, зняти старі кріплення, напаяти нові.

Доньки надягають прикраси з моєї колекції на ­свята. Раніше ходили у них на побачення.

Усі дукачі – двосторонні. У дукачі з Рівного з одного боку зображення Максиміліана, з другого – Патрона Баварія. Монета підвішена на короні. Внизу висять сердечко, хрестик і якір. Символи означають надію, віру та любов.

Колекціонування – це хвороба.

Експонати зберігаю дома. Сиджу, як на діжці з порохом. Хоч вони і на сигналізації.

За один дукач пропонують 400‑500 доларів. Не продаю. Для мене це – як продати душу.

Зараз ви читаєте новину «В Ермітажі є дві сотні українських дукачів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути