Понад сотню українських прапорів залишила на столичних висотках руферка Олександра Київська
Вперше вибралася на висотку під час Майдану. В 10-тисячному натовпі було жарко стояти, навіть узимку. Вирішила залізти на споруду з написом "Київміськбуд" і подивитися на Майдан з висоти. Зі мною був друг, провів на дах. Сподобалося – люди такі маленькі.
Спочатку трохи страшно. Але той дах був рівним, падати ніяк. Зараз, перед тим як кудись вилазити, думаю – потрібно воно мені чи ні. Якщо розумію, що не подолаю цього – не лізтиму. Страхувальними тросами не користуюся.
Всі висотки – новобудови з хорошою системою охорони. Тому пробираюся на дахи нелегально. Стараюся домовитися з консьєржкою: підходжу, представляюся ким завгодно – рієлтором, журналістом. Прошу пустити в будинок. Іноді допомагає.
Щоб потрапити на дах, часто з одним-двома колегами ідемо напролом – ламаємо двері, відмикаємо замки. Маємо відмички – як у злодіїв, болторізи, розвідні ключі. Після наших вилазок на двері ставлять ще кращі замки. Але відкриваємо й їх. Учора на Лівобережці приходимо на дах. А там – нові решітки. Справилися з ними хвилин за 5. Коли верталися, акуратно закрили і замок повісили. Ніби нічого й не зламано.
Коли відмикаємо двері на дах і знімаємо решітку, перевіряємо – чи немає камер. Майже в усіх новобудовах є. Відключаємо або ламаємо. У мене штук 10 стоять на столі – як сувеніри.
Сіра 52-поверхова "свічка" на Позняках – поки що найвищий будинок в Україні. Хотіли там залишити прапор. Вибиралися на висотку торік наприкінці зими, було слизько. Охоронця на вході не зустріли. П'ять перших поверхів зайняті офісами. А горішні добудовували. Ми піднялися на восьмий. Там – самі дошки. Щоб вилізти на дах, треба було дістатися до перпендикулярної стіни будинку. Взяли дошки, перекинули їх від вікна до уступу стіни і по цій "гіпотенузі" перейшли на інший бік. Потім піднімалися 45 поверхів по сходах. З даху побачили весь Київ. Вдруге прийшли на цей дах недавно. Тепер там сидить охоронець. Хоча можна прийти в діловому костюмі і сказати, що ти – в офіс 45. Я так ще не робила. Траплялося відволікати охоронця. Кажу, наприклад: "Там надворі людині погано. Допоможіть, будь ласка". Поки він виходить подивитися, забігаю в під'їзд.
На одному домі на Бессарабському ринку побачили викладене з білого пінопласту слово "вохри". На руферському жаргоні – охоронці. Зрозуміли, що там до нас були руфери.
Багато залежить від взуття. Взимку ношу кросівки або черевики-мартенси. Вони не слизькі. Раз на висотці на Академмістечку довелося пролазити по снігу через сітку, й у мене застряг черевик. У друга – впав униз. Тому теж був босий. Це в лютому.
Не раз висіла на висоті 100 метрів – 30-му поверсі. Тримаючись руками за металеві поручні, висіти можу хвилин 5. У групі зі змішаних бойових мистецтв була єдиною дівчинкою. Лише раз пропустила тренування. Наступного тренер наказав зробити 800 віджимань. Віджалася за годину. З підходами, звісно.
Мої улюблені дахи – в центрі міста. Там красиво вночі. Гарно ще на Позняках і на Лук'янівці. Пару разів траплялися дахи з садами. Але вибратися на них складно – дуже захищені.
Залишила на висотках більше сотні українських прапорів. Два дні тому зустрічалася на Хрещатику з фанами. Попросила їх прийти з прапорами. Ми залізли на шпиль на Хрещатику, 13 і повісили 15 прапорів. Вийшла новорічна ялинка. Насправді вилізти туди може будь-хто. Там є пожежна драбина.
Чекаю 18-річчя і лечу в Дубаї. Хочу піднятися на Бурдж Халіфу – найвищий хмарочос у світі, 828 метрів. Український прапор там ніхто ще не чіпляв.
3 
1
Коментарі