Перед польотом їли червону ікру
13 травня 1946 року Рада міністрів СРСР прийняла таємну постанову про реактивне озброєння. Цим дала зелене світло ракетобудуванню і створенню ядерного полігона Капустин Яр в Астраханській області Росії. Однак запущені звідти ракети не могли дістатися території США. 1955-го з'явився черговий таємний документ про полігон для Міністерства оборони СРСР. Місце затверджувала комісія на чолі з міністром оборони Георгієм Жуковим.
У лютому 1955-го в казахську напівпустелю за 650 кілометрів від міста Джезказган прибула група військових будівельників. Почали зводити стартовий і технічний комплекси, прокладати автомобільні й залізничні шляхи. Одночасно будували містечко для працівників Байконура. Все було засекречено.
Перші готові об'єкти комісія прийняла 2 червня 1955-го. Цю дату оголосили днем створення Байконура. В його штаті налічували майже дві тисячі військових. Зокрема, чимало офіцерів – вихідців з України.
Байконур стали називати космодромом 1961 року – після першого польоту в космос Юрія Гагаріна. Доти він був військовим полігоном №5.
Ідея запуску ракет у космос належала конструктору Сергієві Корольову. Йому непросто було переконати радянське керівництво, що ракети можна використовувати не лише для ударів по ворогу, а також для дослідження космічного простору. Та вже після запуску першого супутника 1957-го та викликаного цим фурору перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов усе-таки погодився.
Почали відбирати й готувати першу групу космонавтів. Це мали бути льотчики-винищувачі, не старші за 35 років. Конструкція першого космічного корабля мала певні обмеження, тому їхній зріст не повинен був перевищувати 175 сантиметрів, а вага – 75 кілограмів. Із понад трьох тисяч заявок відібрали 347.
Перших космонавтів запускали на орбіту по одному – в кораблі більше не вміщалося. Щоб повернутися на Землю, їм треба було катапультуватися. Виконали шість таких повернень. А потім Корольов поставив конструкторам завдання – створити багатомісний корабель, який зможе приземлятися.
Корабель "Восход" створила група інженерів під керівництвом Костянтина Феоктистова. Згодом він полетів у космос. Із ним у добовий політ вирушили льотчик Володимир Комаров і лікар Борис Єгоров.
"У космосі може виникнути необхідність зовнішніх ремонтних робіт і стикування двох кораблів. Маємо готуватися до виходу у відкритий космос. Треба дізнатися, як там поведе себе людський організм", – казав Сергій Корольов. Із таким завданням у березні 1965-го в космос відправили Олексія Леонова і Павла Беляєва.
У Леонова обидва польоти були складні. Їхній екіпаж п'ять разів опинявся на межі життя і смерті. Скафандр був недостатньо жорсткий. У відкритому космосі тиск ізсередини почав його роздувати. Розповідав: "Повертаюся до корабля і розумію, що не влізаю в люк: його діаметр 1,2 метра, а я "виріс" до 1,9". Через спеціальний клапан на стегні Леонов однієї рукою, бо в іншій тримав камеру, поступово спустив повітря зі скафандра до мінімально критичного. Коли костюм зменшився, головою заліз у шлюзову камеру, хоч за інструкцією треба було ногами вперед. Всередині розвернувся і зачинив кришку люка.
Потім у кораблі з Леоновим і Беляєвим відмовила автоматика орієнтування в космосі, і вони зробили зайвий виток довкола Землі. Але й це ще не все. Вони приземлилися за 3 тисячі кілометрів від запланованого району посадки. Мали зробити це в Казахстані, а сіли на Уралі – за 180 кілометрів від Пермі. У глибокому снігу на 30-градусному морозі провели дві доби. Корабель не опалювався. Яка температура за бортом, така й усередині. Щоб хоч якось зігрітися, вони поздирали з кабіни теплоізоляцію й загорнулися в кілька шарів алюмінізованої фольги.
За 12 хвилин і 9 секунд у відкритому космосі Леонов втратив 6 кілограмів ваги. Мав повні чоботи води. Після приземлення довелося роздягнутися, щоб викрутити білизну.
У третьому поколінні космічних кораблів "Союз" вміщалися вже три космонавти. Щоб вільніше почувалися на борту, від скафандрів відмовилися. Це завершилося трагедією. 1971 року Георгій Добровольський (родом з Одеси. – Країна), Владислав Волков і Віктор Пацаєв загинули при поверненні на Землю.
24 жовтня на Байконурі вважають чорним днем. Тоді з різницею у три роки – 1960-го та 1963-го – сталися дві трагедії. Під час першої – найбільшої в історії космонавтики – на 41-му майданчику відбувся передчасний, на 30 хвилин раніше, неконтрольований старт міжконтинентальної балістичної ракети Р-16. Стартовий майданчик був знищений, згоріли 74 людини, 50 померли від травм у лікарні. Вдруге – через надмірну концентрацію кисню вибухнула шахтна пускова установка на майданчику №70. Загинули восьмеро.
Вісім років на Байконурі я керував комплексом передстартової підготовки космонавтів. На орбіту провів 29 радянських і міжнародних екіпажів. Космонавти приїздили на полігон за два тижні до польоту. Мали пройти підготовку безпосередньо на кораблі, яким летітимуть, бо могла бути невелика різниця між тренажером і реальною кабіною. Як правило, привозили деякі продукти: червону ікру, зелень, цибулю, часник. Щоб полегшити їм період адаптації після повернення на Землю, ми літали в Ташкент на базар за фруктами.
Коли Віталій Жолобов (родом із села Стара Збур'ївка Голопристанського району Херсонської області. – Країна) і Борис Волинов повернулися з польоту, підготували ноші для транспортування – бо почувалися не дуже добре. Якщо космонавт на орбіті щодня 2 години займається фізичною підготовкою, тоді адаптація проходить легше. Однак можуть бути проблеми з вестибулярним апаратом: підніме ногу, а його несе вбік. Коли космонавти Валерій Рюмін і Володимир Ляхов (народився в Антрациті на Луганщині. – Країна) їхали на велосипеді, їх супроводжував інструктор – стежив, щоб не впали.
Під час польоту особливо слабне циркуляція крові в ногах, тому вдягають спеціальні медичні костюми, з яких відкачують повітря.
Займався дослідженням дальнього космосу – Місяць, Венера, Марс. В одній із частин, де я служив, готували міжпланетні станції: отримували їх із заводу, випробовували, заправляли пальним і доправляли на стартові майданчики. Час їхнього запуску мав бути точний – якщо стартує з різницею в пів секунди, може не сісти на планету, а пролетіти повз.
1969 року брав участь у підготовці до запуску автоматичної міжпланетної станції "Луна-16". На Місяці вона мала взяти проби ґрунту в невелику кулю, яка герметизувалася. Під час повернення модуль згорав в атмосфері. Лишалася лише куля з ґрунтом. На Землю опускалася за допомогою парашута.
Готував автоматичну міжпланетну станцію "Луна-17" із першим місяцеходом. Посадковий модуль сідав на Місяць, викидав трап, яким спускався місяцехід. Жартую, що на Місяці є відбитки моїх пальців.
Після виходу на пенсію багатьом офіцерам-українцям хотілося повернутися на батьківщину. Та це можливо було лише за умови, що там живе родина, в якої можна прописатися. Москва й Ленінград для колишніх військових були закриті. Багатьом доводилося знову ставати у квартирну чергу й кілька років чекати на житло. У Дніпрі поселилися 300 родин, у Чернігові – 320, а ще в Сумах, Вінниці, Полтаві.
1972 року до Києва повернувся перший заступник начальника космодрому генерал-майор Олександр Войтенко. Створив організацію ветеранів космодрому Байконур, а згодом і Федерацію космонавтики. 1990-го вирішили відкрити Музей історії космонавтики. Звернулися до начальника полігона, мовляв, потрібні експонати. "Приїжджайте", – відповів. Полковник запасу Броніслав Лапідус поїхав на Байконур. Йому дозволили взяти на складі все, що потрібно. Радянський Союз тоді вже був на межі розпаду. Придбали п'ять контейнерів: камеру згоряння з двигунами ракети-носія "Союз", прилади із системи керування польотом, телеметрії. Часом і ветерани Байконура привозили якісь пам'ятні речі й передавали до нашої колекції. Музей відкрили 1991-го.
Космонавти Герман Титов, Георгій Гречко, Віталій Жолобов, Володимир Джанібеков, Світлана Савицька, Леонід Каденюк, Юрій Онуфрієнко, німець Ульріх Вальтер, американські астронавти Чарльз Дюк, Брюс МакКендлесс, Рассел Швайкарт були в нашому музеї. Троє останніх після польоту на Місяць заглибилися в релігію. "Коли злітали в космос, повірили в Бога, – казали. – Не може така досконала земна куля сформуватися сама по собі. Її мав хтось створити".
Літав на 50-річчя Байконура. Серце тьохкало. Навіть зайшов у нашу колишню квартиру. Мені відчинила двері 14-річна дівчинка. Розмовляла російською. Коли сказав, що ми колись тут жили, запросила зайти.
5 
35413
Коментарі