Мій батько Микола Булка (1923–2004) родом із села Моквин – тепер це Рівненський район. Закінчив чотири класи польської школи, мав у господарстві коней. Коли під час Другої світової війни в околицях села почав діяти повстанський загін, узявся допомагати. Збирав серед людей одяг, продовольство. Мати Марія Горун (1925–2005) – із Сельця нині Сарненського району Рівненської області. Донька вчителя початкової школи, закінчила сім класів. Мала унікальний голос. Під час німецької окупації з односельцями створила хор. Співали "Ще не вмерла Україна", "Не пора", "Ми – українські повстанці".

На початку 1944-го на Полісся прийшли "червоні визволителі". Через рік Миколу й Марію арештували. Обом на той час було трохи більш як по 20 років. Знайшлися односельці, які донесли, куди треба. Судили за статтями 54–1а – "зрада Батьківщини" та 54–11 – "участь у контрреволюційній організації". Вирок однаковий – 10 років виправно-трудових таборів і п'ять років позбавлення прав із конфіскацією майна.

 

Покарання відбували в Норильську. Там і познайомилися. Брали участь у повстанні політв'язнів. Батько працював ковалем, мати – на будівництві міста та гірничо-металургійного комбінату. Через важкі умови праці й паскудне харчування дуже захворіла. Ледь виходили. Розписалися на початку 1955-го. В серпні народилася я. Щоб мене похрестити, знайшли в таборі українського священника.

Наприкінці року матір випустили на волю. Дали "зарплату" – 17 карбованців. Пішла в найближчий гастроном і купила буханку хліба. Через шість місяців звільнився батько. Влаштувалися на місцевий гірничо-металургійний комбінат. Намагалися повернутися в Україну. Щоразу додому навідувалися працівники КГБ і вимагали виїхати. 1968 року вдалося купити хату в селі Бабин біля Рівного й оформити прописку. Хоч обоє отримували соціальну пенсію, продовжували працювати. Батько – вантажником у гастрономі, мати – на цукровому заводі.

Вдома збереглося кілька фото часів заслання. На одному – учасники Норильського повстання за святковим столом. Дехто у вишиванках. Мої батьки стоять праворуч. На столі – лише одна пляшка алкоголю. Що саме святкують і хто решта людей, не знаю.

Люблю розглядати їхні обличчя. Молоді, усміхнені. І не скажеш, які випробування випали на їхню долю. Не подумаєш, що найкращі роки провели в неволі. В родині про той період говорили мало. Життя навчило, що краще мовчати. Про подробиці арештів своїх батьків я дізналася п'ять років тому – завдяки розсекреченим архівам СБУ.

текст і фото: Галина САВЧУК, село Бабин Рівненської області.

×