Нове покоління не має страху і стереотипів
У мене в житті було кілька точок неповернення. Після чого все йшло так, як мало бути. На Форум видавців хотіла привезти 150 дітей з області, які не мали можливості самостійно там побувати. 25 тисяч гривень не могла знайти протягом трьох тижнів. Допомогли члени Галицької партії. Так я познайомилася і згодом разом із ними пішла в політику.
Перед тим такою точкою був період, коли народилася донька. А перший переломний момент стався у 14 років. Кілька місяців я провела в роздумах, як можу бути корисна для суспільства. Одного дня на вулиці побачила монахиню і щось усередині підказало, що вона може дати відповіді. Я не наважувалася підійти. Коли ж вийшли на одній зупинці, заговорила з нею. Вона розповіла, що якраз сьогодні створюється спільнота взаємопідтримки для людей з інвалідністю та їхніх сімей. За два роки я була наймолодшим координатором спільноти цього руху.
У ставленні до себе іноді відчуваю і сексизм, і ейджизм (дискримінація за віком. – Країна). Але важливо бути професіоналом, це поняття не має ні віку, ні статі. Коли показуєш себе діями – зникають стереотипи.
Українцями легко маніпулювати. Бо звикли, що за нас має хтось вирішувати. Це ментальний осад, що залишився від Союзу. Держава роздавала кожному освіту, роботу, пенсію. Громадянину не потрібно було приймати рішень. Але культивувався страх, цензура, покарання за ініціативу. Дотепер українці не розуміють, що робити зі свободою.
Влада створювала такі умови, щоб українці не мали нормальної освіти, не отримували повної інформації. Зараз мета соціальної політики – не дати людині померти, але держава не допомагає з розвитком. Освіченими й успішними важко керувати.
Надію дає нове покоління. Воно не має страху, стереотипів. А думає і робить. Не боїться ризикувати. Я працюю з підлітками. У них не завоюєш авторитету тільки тому, що старший чи маєш посаду. Поважають за справи, позицію.
Недавно читала "Scrum. Революційний метод керування проектами" Джеффа Сазерленда про планування, підходи до роботи команди й ефективність. У соціальній сфері більшість обов'язків доводилося виконувати самостійно. В одному проекті у співпраці з місцевими та національними органами влади я виконала 98 відсотків роботи. Хоч усі працювали по 24 години на добу. Проблема була у розподілі завдань і пріоритетів.
Для мене моральним авторитетом є моя бабуся із села Соколівка, де я провела дитинство. Вона і її родина були добрі, чесні, працьовиті люди, яких усі в селі поважали. Після розлучення з чоловіком, три роки тому, я узяла її прізвище як родинний талісман.
Майдан 2013 року дав поштовх суспільству, але його виявилося замало. Після Революції гідності у владу прийшли нові люди, та для докорінної зміни системи їх було недостатньо. Вона дала тріщину, але не зламалася. Зміни в країні – це поступовий процес, головне, щоб він не зупинявся. Після цих виборів у Верховній Раді буде в кілька разів більше нових людей – патріотів, професіоналів. Далі мають оновитися місцеві ради. Так поступово уроки Майдану буде засвоєно. Головне – кожному робити зміни там, де він може.
Я розвивала благодійний фонд "Галицька фундація". Комунікуєш із різними людьми, організаціями, займаєшся аналізом і плануванням і в результаті отримуєш те, що потрібно для реалізації ідеї. Але впливаєш лише на обмежену ділянку. Досвід у громадській діяльності показав мені недоліки підходів державної політики та прогалини законодавства у цій та інших сферах. Політика дозволяє системно вирішувати проблеми.
Багато громадських організацій в Україні "латають діри", вирішують кінцеву проблему. Ми намагалися докопатися до суті. Наприклад, щоб вирішити проблему інтернатів, треба не просто займатися збором коштів, а створювати у громаді соціальні послуги для дітей, осіб з інвалідністю, супровід сімей, які потрапили у скруту тощо. Також навчаємо майбутніх працівників соціальної та педагогічної сфери. Політика теж вимірюється результатом, а не процесом.
Кажуть, влада та гроші псують людей. Не псують, а знімають маски та показують справжню сутність. Попри ризики та спокуси важливо зберегти цінності та не втратити принципи.
Всесвіт дає мені те, що прошу. Вірю, що хтось регулює моє життя та дає підказки. Радію, коли на питання: "Як далі? Варто зупинитися?" – маю відповідь на рівні відчуттів, що я в потрібному місці та в потрібний час.
Це я відчуваю і зараз.
4 
35413
Коментарі