Водолаз Анатолій Єфимович полює на рибу. Шукає загублені у воді цінності й витягає потопельників за 800 гривень

Водолаз – радянське слово, від "лазити у воді". Є "важкий водолаз" – у водолазному скафандрі, через шланг отримує повітря із суші чи корабля. А є "легкий" – плаває з ластами, в гідрокостюмі, з балоном повітря. На Заході його називають дайвером. Я – дайвер.

Пірнати любив з дитинства. Років у 14 посперечалися з хлопцями що 25-метровий басейн перепливу під водою. Першого разу не доплив метрів 5. За другим узяв усю довжину і ще половину назад. Потім пірнав у річках Ірпінь, Бучанка, у місцевих озерах та затоплених кар'єрах.

Спорядження для аматорів коштує в середньому півтори тисячі доларів. Для професіоналів – до 10 тисяч.

Я користуюся гідрокостюмом товщиною в 9 міліметрів. У грудні витримую під водою півтори години при помірній гіпотермії – переохолодженні. Тобто мені холодно, але я розслаблений. Якщо починаю труситися, треба виринати.

Хороша видимість у затоплених кар'єрах. Як-от у Коростені: пірнали на 25 метрів, а під нами ще 25 – і дно видно. У річках буває видимість усього на 2 метри, бо вода мутна. У солоній воді вона завжди вища, до кількох десятків метрів.

Одне занурення можна прирівняти до трьох відвідувань спортзалу. ­Виділяється адреналін, холестерин розчиняється, в холодній воді жир сходить, працюють м'язи, гайморові пазухи добре вентилюються. У чоловіків під 60 років з 15-річним і більше досвідом пірнання все в порядку з імпотенцією. Ще я часто їм рибу, що теж корисно.

Частіше полюю на рибу без балона, на затримці подиху. Від цього драйв надзвичайний. Лежу на поверхні у масці, ластах і з рушницею. Роблю три-чотири глибоких вдихи й пірнаю. Можу пропливти 12 метрів, а є такі, що і 25 витримують. Якщо пощастить, то при кожному зануренні може бути трофей. А може за годину не бути нічого. Прострілюю рибину. А буває, що й кілька нанизуються. Найбільша морська рибина, яку піймав, – морський чорт. Важив 10 кілограмів.

Полюю раз у тиждень. На відпочинок на море завжди беру спорядження і рушницю. Полювання для мене – відпочинок, а не робота. Під водою бачу інший фантастичний світ.

Полюю вночі. Краще, щоб поруч був напарник. Одного разу біля узбережжя Норвегії спустився сам, зверху в човні лишив власника. Він собі ловить рибку. Домовилися, що через годину підбере мене біля острова. Виринаю, а його нема. З'ясувалося, що він шукає з одного боку, а я чекаю з іншого. Це тривало півтори години.

Сом на 45 кіло – найбільша риба, яку вполював у прісній водоймі – в лютому 2010-го на Київському морі. Сома головне відразу вбити, бо поранений кидається на людину.

У воді ми – гості. Раз назустріч пливе ондатра. Скільки там тієї тварини – розміром з пацюка. Відштовхнув рушницею. А вона вчепилася зубами в стрілу і давай гризти. Мого знайомого вкусила, бо десь прищемив її.

Якщо почнеться війна, моє полювання буде рятувати від голоду. Як рятувала риба людей 1933-го.

Під водою цінуєш ті речі, про які не задумуєшся на поверхні: повітря, свободу, життя. Відколи зайнявся дайвінгом, став холоднокровніший, не піддаюся паніці. Бачу ситуацію: після аварії в людини з руки кров б'є фонтаном, пасажири блюють, б'ються в істериці. Підходжу, спокійно перетискаю, перемотую.

Купив у Норвегії карту за 50 доларів з координатами затонулих кораблів. Знайшов один, затоплений 1904 року. На ньому була торпедна станція. ­Запитав у хлопців: чи треба когось повідомляти і брати дозвіл, щоб спуститися? "Доки ти спитаєш, доки все перевірять, дадуть дозвіл – пірнай так!", – сказали. Звідти дістав срібну ложку з назвою корабля.

В Україні хотів працювати як водолаз-рятівник. Але в МНС ставка 2,4 тисячі гривень. А ризик великий. Тому працюю приватно. У мене є свій сайт. Година роботи водолаза коштує 800 гривень. І неважливо, що шукати: утопленика чи загублені у воді каблучки або ланцюжки. Гроші треба платити незалежно від результату. Деякі люди цього не розуміють. Раз каблучку знайшов за 15 хвилин. Власники кажуть: "Ну, на тобі 200 гривень". Кажу: "Давайте, я вкину ще раз у воду й пошукаю 2 години".

Інколи пропонують бартер. Один чоловік загубив у воді ключі від машини. Має взуттєву майстерню. Домовилися: я знаходжу ключі – ремонтує мені шість пар взуття. Один машину відремонтував за послуги.

Торік отримав 20 дзвінків про пошуки цінностей. Тільки на п'ять виїхав. Людям дорого платити 800 гривень за годину, бо загублена річ може коштувати дешевше. Хлопець викликав шукати обручку – на Десні, негайно. Я сказав: 200 доларів – за терміновість і роботу. 4 години пролазив із металошукачем – нічого. Сів відпочити. А господар тут узяв і знайшов. Був на сьомому небі. Бо та обручка для нього – святиня. Але гроші віддав.

Тіла утоплеників зараз уже відмовляюся шукати. Це завжди нерви, свідчення в міліції треба давати. Через один випадок із хлопцем у мене трапився нервовий зрив. Біля річки в Ірпені пиячила бригада з Коломиї, і 19-річного хлопця так накачали в спеку, що він впав у воду і потонув. Хоча глибина там – 2 метри. Дістаю його і бачу, що це – дитина, як мій син. Він один у матері, віддала його на руки якомусь прорабу, а отримає труну.

Коли людина тоне, каменем іде на дно. У неї западає язик, лопаються капіляри в очах, як правило, лежить низь. Завжди дуже високі шанси знайти саме там, де вона втопилася.

Одного разу викликали звільнити гвинт баржі, який обплутав канат. Робота складна, канат обмотався з такою силою, що став, як залізний. Зрозуміли з напарником, що в нас не вистачить сил його розпиляти. Ще й впертися немає в що. У масці молитися не можна, я просто почав кричати: "Ісус! Ісус!" І від моїх вигуків угору пішли бульбашки. Вони підхопили кінець каната і стали розплітати як косу. Прямо на очах. Ми з напарником розсмикували далі і звільнили гвинт. Коли виліз, кажу: "Ти бачив?" – "Твій Ісус – це щось!"

Коли пірнаєш під лід, залежиш дуже від мотузки. Якщо її втрачаєш – втрачаєш життя.

Водолаз може не повернутися з кількох причин. Найчастіше: не розрахував повітря, заплутався. Але не можна пити! Випита пляшка пива на глибині 30 метрів під тиском 4 атмосфери прирівнюється до пляшки горілки. Людина п'яніє моментально і стає неадекватною.

Завжди із собою беру ножа, коли ­пірнаю. Можна розрізати сітку, якщо заплутаєшся. Готовий навіть відрізати собі кінцівку, щоб урятувати життя.

×