Приїзд іноземця для місцевих - це справжня подія. Постійно беруть коментарі, запрошують на радіо. Не встиг я зійти з трапа літака, як піднесли газету з моїм фото на першій шпальті. У метро тицяють пальцем. Інколи кажуть: "Ви - перший білий, якого я побачив у своєму житті". Всіх білих тут називають "носатими". З своїм великим носом я - просто хрестоматійний білий в уяві корейця.
Як правило, гостей країни селять у столичний пхеньянський готель "Корьо". Чотири зірки, сервіс прекрасний, годують від пуза. Починаючи з готелю я почав змінювати свої уявлення про країну. Очікував побачити голод, скрутне економічне становище, перебої з харчуванням, карткову систему. Насправді, голоду немає і близько. Карткова система справді існує - у магазинах видають необхідну для кожного кількість м"яса, рису, пива. Розплачуватися готівкою теж можна, але якщо у вільному продажу пиво коштує 1000 вон - (53 грн), то за карткою 60 вон - (3,2 грн).
Продають чотири сорти пива: світле, темне, біле і пшеничне. Видалося кращим за наше "Чернігівське". Пивбари нагадують наші забігайлівки початку 1990-х. Замість келихів - літрові й дволітрові банки. Але п"яних не знайдеш. Корейці кажуть, їхній організм просто не витримує великої кількості алкоголю - на ранок їм погано. Але для зняття регулярного стресу спиртне необхідне. Працюють стаханівськими темпами, тому дуже вимотуються.
Основний трудовий резерв країни - армія. За солдатами всі найважчі будівництва та інші трудові подвиги. Служать чотири роки, але є ще так званий кімерсенівський призов - ще чотири роки. Офіційно він добровільний, але хто ж відмовиться? Окрім того, якщо ти не служив у армії, вважай, неповноцінна людина, ганьба сім"ї. Те саме стосується й фізкультури. Школярі та студенти приховують хвороби, аби займатися спортом з однолітками.
Родзинкою корейської кухні є куксу - холодна лапша з м"ясом і гострими приправами. Собаками годують лише на спецзамовлення номенклатури. Іноземцям таких страв намагаються не подавати.
Коли на вулиці купував морозиво, продавець одразу забрав обгортку. Щоб не смітив. Смітників у Пхеньяні обмаль, але скрізь чистота. Вночі освітлюються далеко не всі вулиці, бо економлять. Утім, гуляти темними провулками абсолютно безпечно. Злочинність знищена як явище.
Коли вперше приїхав у Корею, машин навіть у Пхеньяні було мало. А через три роки все змінилося - купа китайських автівок, перші затори. Маршруток у столиці немає. Курсують тролейбуси. У метро на станціях - мозаїка, фрески, мармур, граніт. У кожному вагоні - портрети вождів. Ні разу не бачив тисняви. Єдина біда - на ескалаторах низькі стелі, бо всі тамтешні невисокого зросту. Північно-корейське метро найдешевше в світі - 5 вон (? грн) за проїзд.
Традиційний одяг місцевих жителів - "кімерсенки" та "кімченірки". Перші одягають люди старшого віку, це такі френчі сталінського покрою. "Кімченірки" - для молоді, зручні напівспортивні кітелі на блискавці. Чиновники одягаються за дрес-кодом - білий верх, чорний низ. Окрім цього, депутат парламенту майже не відрізняється від звичайного громадянина. Ніяких пільг, державних квартир чи дач. Єдина перевага - право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті на час парламентської сесії.
Столиця забудована переважно багатоповерхівками. До будинків не проведений газ, опалюють вугіллям і торфом. Звичною є заготівля торфу в дворах висоток. Батарей теж немає, натомість у квартирах підігрівають підлогу. Типове помешкання: дві-три кімнати, мінімум меблів, обов"язково пральна машина і комп"ютер. На стінах - вишивки, панно, гобелени. В 1970 роках були популярні політичні мотиви - ракети, спрямовані на Америку, кулак, що чавить Білий дім. Зараз більше вивішують пейзажі, натюрморти. Одному місцевому я 10 хвилин пояснював, що таке посудомийна машина. Дехто ніколи в житті не бачив холодильника - традиційно зберігають їжу в погребах біля будинків.
Корейцям важко зрозуміти, навіщо мати 100 чи 200 каналів телебачення - їх і три влаштовують. Люблять фільми про партизан, бо Кім Ір Сен у свій час партизанив. Але найбільші хіти - радянська класика на зразок "Іронії долі" та "Пригод Шурика". На екранах почала з"являтися реклама, насамперед вітчизняних товарів.
Є ціла школа подачі політичних новин. Ведучі говорять із надривом, максимально емоційно, намагаються завести глядачів. З"являються й нові підходи, наприклад, імітація прямого ефіру. Тобто репортаж показують із певною затримкою, але таке враження, наче йде пряма трансляція. Це досить кумедно. Політики не мають досвіду прямого ефіру, нервують і іноді впадають у ступор. Виходить щось на зразок "Кролики - это не только ценный мех..."
Країна закрита для зовнішнього впливу. Інтернету немає, зате є внутнішня мережа - інтранет, свій варіант "аськи". Комп"ютери в КНДР - дуже поширене явище. Майже всі школи комп"ютеризовані - і міські, і сільські. Програмне забезпечення власного виробництва.
Мобільні телефони залишаються привілеєм правлячої верхівки. Було кілька спроб запровадити мобільний зв"язок, але з"ясували, що спецслужби Південної Кореї вербували людей для зйомок секретних об"єктів та передачі MMS. У туристів при в"їзді в КНДР телефони забирають.
Про навколишній світ дізнаються з офіційної пропаганди та на заняттях політінформації. Про культуру й побут інших країн майже нічого не знають, але будь-який студент розповість, хто є президентом і прем"єром України, які партії пройшли до Верховної Ради.
Віднедавна в країну почали потрапляти китайські та південнокорейські DVD. Люди можуть порівнювати життя в КНДР із життям у сусідніх країнах. Але зазвичай реакція спокійна: "Ну, в них так, у нас по-іншому". На північнокорейських грошах навіть є напис "Ми не заздримо нікому".
Якщо на прилавку поряд із корейським товаром лежатиме імпорт, кореєць завжди візьме вітчизняне. Навіть гіршої якості. Комуністичний режим для них - це запорука національної самобутності. Про Південну Корею думають, що там постійна криза, американський диктат, люди на межі виживання. Люто ненавидять перебіжчиків. За роки існування двох Корей на Південь утекли близько п"яти тисяч людей. Але мало кому відомо, що близько трьох тисяч виїхали із Сеула в Пхеньян.
Якось нас вивезли на святкування Дня сонця - дня народження товариша Кім Ір Сена. Пхеньянці виходять на пікнік у парк, п"ють пиво, рисову горілку і співають. Переважно політичні пісні: "Про трьох полководців", "Про полководця Кім Ір Сена". Десятки тисяч людей на площах танцюють. Неймовірна атмосфера. Та раптом із гучномовців лунає якась команда, і всі моментально шикуються в колони й із піснями розходяться по домівках.
Північнокорейський селянин майже не відрізняється від українського. За винятком того, що наш має мобілку. Такі ж присадибні ділянки, такі ж небагаті села. Правда, досі користуються волами. Через гористу місцевість трактори не здатні обробити частину полів.
Одружуються переважно після 30 років, коли чоловік відслужив і армії, здобув освіту. Розлучення дозволені, але це явище вкрай рідкісне.
Те, що ми називаємо "нетрадиційною медициною", для Північної Кореї є традиційною. Замість пігулок та уколів дільничний лікар має при собі купу трав, настоянок і фітопрепаратів.
Після Корейської війни в 1950-х Північ лежала в руїнах, майже всі історичні пам"ятки були знищені. Пхеньян був стертий із лиця землі. Тому історичні місця, по яким водять туристів, не давніші за 50-60 років.
Якщо в Україні національний проект - це Євро-2012, то в КНДР до 2012 року планують побудувати космічний флот.
Чучхе
Офіційна ідеологія КНДР, проголошена Кім Ір Сеном 1955 року. В перекладі означає "самобутність". Фундаментальної праці з чучхе немає. Вчення ґрунтується на написаних вождем статтях. Із 1997-го Північна Корея живе за "літочисленням чучхе", початком якого є 1912-й - рік народження Кім Ір Сена.
Основні положення:
- суб"єктом, що рухає історію, є народні маси
- нація, яка володіє високою національною гідністю, - непереможна
- з метою оборони необхідно озброїти весь народ, а державу перетворити на фортецю
- слід бути беззастережно відданим вождю, щоб виробити правильне бачення революції
7 
35413
Коментарі