"Перед свадьбою прибирали, шарікі надували, а свекруха десятий сон бачила"

Про що говорять у електричці Київ – Ніжин

У суботу о 13:58 із Північної платформи Київського залізничного вокзалу відправляється електричка до Ніжина Чернігівської області. Пасажири штовхаються у вагоні, щоб зайняти місця. Закидають на полиці для багажу торби. Старші жінки засовують під сидіння "кравчучки"

– Кієв – це сумашедший дом. Я тільки через роботу сюди їжджу, – каже до старшого чоловіка жінка в червоній футболці, із золотими передніми зубами. – Приїхала до сестри в гості, а там – кухня, кровать і тєлєвізор. Поїв і лежиш. Сестра каже: "Пашлі пива вниз поп'ємо". А я їй: "Отуди, де неізвєсно хто ходить і сцяками воняє? Не піду!" У селі на річку вийшов, посидів, карасів вловив. Красота! Пішов до сусідки, молока козячого взяв. Воно полєзне, охранітєльне, пошті шо материнське.

– Фу, я не п'ю. Воно воняє, – кривиться сусід.

– А я, щоб не чути запах, п'ю залпом, – затискає ніздрі двома пальцями. – Все від кози завісить. Якщо вонюча, то і молоко вонятиме.

Сусідка колись козла держала. Раз прийшла до неї, притулилася до нього, погладила, а він такий вонючий, що цілий місяць курточка смерділа. Недаром мужиків козлами називають. Я на свого всігда так кажу. Раньше обіжався, а тепер даже вніманія не обращає.

 

До вагона заходить високий контролер у блакитній сорочці. Тримає касовий апарат для видачі квитків.

– Зайчики, ваші білєтікі, будь ласка! Мужчіна, шо у вас? – підходить до купе.

– Пенсійне посвідчення, – сонно дивиться чоловік, якого розбудили.

– Пред'являєм документ! Ви ж знаєте – без мандата нема депутата.

Пасажир бурчить, дістає з внутрішньої кишені документ. Контролер довго розглядає посвідчення.

– Та давай уже! – вигукує пенсіонер.

– Зараз як дам, так не донесеш! Ти глянь на нього!

– Десь випив і ходить тут права качає.

– Якби я випив, так був би дурніший, чим ти! – переходить до наступного купе контролер.

У вагоні сміються.

На станції "Дарниця" у вагон набиваються пасажири. Хто не поміщається всередині, стоять у тамбурі.

– Шість вагонів дали. Їдемо в Європу. Стать нема де! – кричить у відчинених дверях чоловік, років 50, з окулярами на носі.

– Так вам і треба – нема чого бандітів вибирать до влади! – перекрикує неголений літній чоловік, теж в окулярах.

– Мужик, закрий рота! Я двоє суток на роботі не спав! – гукає молодий із сидіння.

– А шо – я агітірую, щоб за дураків не голосували. Мене ж на телевізор не пустять.

Чоловік ще кілька хвилин сварить владу. Пасажири погрожують викинути його з вагона.

– Кому воно треба? Чи ми того не знаємо? – каже жінка, яка повертається додому з нічної зміни. – За Кірпи добре було, коли контрольорам по 1–2 гривні за проїзд давали. Кругом ремонти були.

– Е-е-е, приятно вспомнить, – відповідає їй сусідка-­дачниця. – Бачте, і тут іностранець їм не вгодив – вижили. Не давав гроші красти, видно, – каже про колишнього директора Укрзалізниці поляка Войцеха Бальчуна.

Засмаглий чоловік у шортах і з барсеткою поступається місцем старшій жінці у солом'яному капелюшку. Через 5 хв. іншій пасажир­ці пропонує сісти на своє місце його товариш. Та ніяковіє:

– А ви хіба виходите? – питає.

– Та сідайте, той другий тоже мені місце уступив, – шепче їй сусідка. – Сама удівілась.

– Да ви шо? Давно такого не бачила.

На станції "Бровари" заходять дві жінки, років по 50. Протискаються між пасажирами до середини вагона.

– Ну, як твоя Аліна з Олєжиком живуть? Вже од свадьби одойшли? – починає розмову повніша.

– Та вони то одойшли, а я не можу. З такою свахою, як у мене, ще довго буду помнити.

– А шо таке? Не сошлися характєрами?

– Свєточка, ти ж мене знаєш – у мене все горить. А ця – сонна муха. Приїхала – думала, хоч щось поможе. Так з нею більше клопоту, чим помочі. Олєг, її син, після операції на позвоночніку по два ящика водки тягає, а вона сіла на ступєньках біля хати: "Мене кіт подряпав".

Поїхала я у Бровари на хлєбзавод за короваєм. Дзвонить: "Здрастуйте, свахо! Ви коровай уже забрали?" – "Забрала", – кажу. – "Так може ще і шишечок треба було б?" А я їй, як гаркну: "Так напечіть!"

– Розумна вона в тебе!

– Я перед свадьбою у п'ятницю з кафе у два часа ночі вернулася. Поки там усе прибрали, шарікі понадували. Прихожу – сваха вже десятий сон бачить. "Ну, добре, – думаю, – спи. Будеш вранці салати кришити". Свєточка, шо ти думаєш? Я з п'яти ранку на ногах, а у неї у восєм часов ще не кує і не меле. Залітаю злюща в комнату. Починаю її трясти. "Так, ану бистро на кухню!" – кажу. Так розізлила. Не повезло мені, Свєта, із свахою. Зате Олєжик, наче, непоганий.

×