"Навіть не слухаю, що говорить, тільки за очима слідкую. Бачу, бреше"

Про що говорять на пляжах у Коблевому

7:20. На пляжі у селі Коблеве Березанського району Миколаївської області прохолодно, з моря дме вітер. Кілька людей сидять у джинсах і светрах. У рожевому купальнику засмагає жінка, на вигляд років 60. Лежить на животі. Бюстгальтер розщібнутий.

– Вы, Нина Ивановна, видимо в отель не ходили. Как выйду – вы на пляже. Такой загар год смывать будете, – каже трохи молодша у квітчастому халаті. Тримає плетену корзину для пікніка.

– Зачем в номере киснуть? У соседей ребенок орал всю ночь. Наверное, зубки режутся. Я еще в шесть утра сюда пришла.

– А мы с Ваней полночи вино пили. У его сестры вчера третья внучка родилась. 4,5 килограмма.

– А у нас невестка родить не хочет, – Ніна Іванівна сідає і защібає бюстгальтер. – Четыре года прошло, как они поженились. Вадик ждал первенца, а она только сейчас ему призналась, что все это время пила противозачаточные. Невестка думает только о себе. Когда стала директором магазина, ей вообще крышу снесло. Купила телефон за 29 штук и сделала татуировку на плече. Теперь у нее там скорпион. Будь моя воля, я бы Вадю второй раз женила. Со мной в Киеве работает такая приятная женщина. 32 года, а никто замуж не берет. Ухоженая. На машине на работу ездит. А главное, что нарколог. Вадик с ней пить точно бросит.

– На женщинах татуировки не люблю. Племянница наколола улитку. После первых родов поправилась. Та улитка стала вдвое больше. Терерь больше напоминает слона.

Співрозмовниця демонструє витатуювану на зап'ястку 2+.

– В молодости по глупости набила на руке дату свадьбы. С мужем прожили четыре года и разбежались. Пошла удалять. Процедура не из приятных. Мастер посоветовал исправить 2.11 на группу крови.

– Сашка до Рима поїхав. Його батьки в італійській тюрмі сидять другий місяць. Перевозили на яхті біженців з Африки до Італії. Можуть впаяти довічне, – говорить хлопець з обгорілими на сонці торсом і плечима. Курить електрон­ну сигарету.

 

– Рано чи пізно це мало статися, – відгукується ровесник із водонепроникним годинником на руці. – Ми з ними на одній вулиці жили. Мамка розказувала, що Сашкині батьки ще на початку 2000‑х провертали ­шахрайські схеми. Відбирали квартири у самотніх бабушок. Пропонували їм доживати в пансіонаті. А насправді, кололи препарати, що повільно вбивали. Поряд із пансіонатом розташоване кладовище. Я був там. Щонайменше 20 покинутих могил. І це – люди, що померли у 2002–2003 роках.

– Пам'ятаю, в Сашки у першому класі PlayStation з'явився. Він нас додому запросив пограти, а його мамка на поріг не пустила. Боялася, ми щось із квартири винесемо. А через місяць їх пограбували. Влізли через вікно на п'ятому поверсі. Забрали гроші, золото і той PlayStation.

О 10:20 блондинка в зелених сонцезахисних окулярах ховається під парасолею з планшетом у руках. Її син і донька лежать поруч. По черзі закопують одне одного у пісок. Жінка по skype говорить із родичкою.

– Ви ж вроді не планували на море їхати. Чула, ти зараз без роботи? – запитує голос із планшета.

– Мама гроші дала. У малих у березні бронхіт був. Мусила до моря звозити. Знімаємо кімнату за 250 гривень. Готельні номери від 400. Тьотя Тоня, почекайте. Візьму малим кукурудзу, – відкладає планшет.

Дістає з полотняної сумки 100 грн. Купує три качани і стакан варених креветок у жінки, що несе вздовж пляжу каструлю. Дає по качану синові і доньці, ще один обгризає сама.

– А маму чого з собою не взяли?

– У неї відпусток не буває. Відколи у Віктора Степановича поселилася, два роки живе без вихідних. Він у 49 років овдовів. Залишився сам із новонародженими двійнятами. Головним юристом у фірмі працює. В 43 роки вдруге женився. Перша жінка пішла від нього до молодшого. Друга – померла від раку. Ні гроші, ні связі не допомогли.

– Мабуть, платить добре, раз Мар'яна без вихідних працює?

– Має 15 тисяч на місяць. Вона там же ночує. Діти її бабушкою називають. Після роковин хазяїн почав додому жінок водити. Мама думала, скоро її звільнить. Але ніхто довше місяця не витримує. Він днює і ночує на роботі. А діти ще малі, мами хочуть. 20-річні дівчата їм мамку не замінять.

– А ви зараз у маминій квартирі живете? – доноситься голос із планшета.

– Ні, мама її здає за 3 тисячі в місяць. Водимо Кирила на англійську, а Машу – в театральну студію.

Діти біжать до води. Море прогрілося до 22 градусів.

– Ти їм досі не сказала, що Дімка пішов? – цікавиться родичка.

– Не можу. Поки думають, що тато у відрядженні. Добре, що тепер живемо в різних містах. Інакше прибила б гада.

– Знала, що в нього є інша?

– Відчула, коли на травневі додому не приїхав. Усі його колеги повернулися, тільки мій збрехав, що шеф не відпустив. Коли прилетів, стала навпроти і питаю, чого так довго був. Навіть не слухаю, що говорить, тільки за очима слідкую. Бачу, бреше. Досі офіційно не розлучилися. Ще всі речі не забрав.

– Добре, що дітей тобі залишив. У Діани Славік дочку відсудив. Вже півроку до дитини не пускає. Навіть з днем народження не дає привітати. Його тітка в наркодиспансері працює. Зробили з Діани алкоголічку.

Два бородані п'ють холодне пиво, заїдають маринованими рапанами.

– То що ти вирішив? У понеділок в Київ не поїдеш?

– Начальство визиває. Але я ще не відпочив. На фірмі всі компи лягли. Я їм пропонував перед відпусткою поставити Linux (операційна система. – Країна) замість Windows. Але вони були впевнені, що Petya (вірус Petya.A. – Країна) їх не троне. Антивіруски нема. Не знаю, що будуть робити. Але з відпустки не вийду. Мені зарплату ще за лютий не вернули. На море поїхав за позичені. Бухгалтерія обіцяє, якщо вернуся і всі комп'ютери переставлю, дадуть премію 5 тисяч. А що мені з тих п'яти тисяч? У мене Юлька має рожати у вересні. Вибрала приватний роддом. Найдешевший пакет послуг 50 тисяч гривень. А я планував, що в 500 баксів вкладемося.

– Роботу шукати не пробував? Брат набирає в команду програмістів на С++. Перші два місяці платять по 300 доларів, а потім – 800. Ти зараз скільки маєш? П'ятнашку? (15 тис. грн. – Країна).

– Нє, 12 500.

– Я б давно звалив. З твоїми-то мозгами.

– Боюся звільнятися, бо в нас субсидію заберуть.

– Треба думати не як економити, а як більше заробляти. Я б тебе до себе забрав, якби було місце. У мене team-лідер за рік дві квартири купив. Пацан спить чотири години на добу і пише проги навіть на унітазі.

– Хочу через годік-два в Німеччину махнути, коли малий підросте.

– Я б не радив. Одногрупник подався туди. Фірма йому квартиру орендувала. А всередині пусто. Меблі треба купляти чи брати в оренду. Приїхав із сім'єю. Ніхто мови не знає. За репетитора, садік і школу віддає тисячу євро. Тут мав двушку ($2 тис. – Країна). Шкодує, що поїхав.

На пляжі зустрічаються двоє місцевих. Жінка років 50 замість панами носить парасольку на голові. Торгує пахлавою і пончиками. Чоловік у джинсових шортах і майці-тільнику розносить мідії та креветки.

– Ваш син ще в Одесі трунами торгує? – жінка протирає окуляри, мружиться.

– Хто? Мій Пашка? Його на чотири місяці хватило. Якось із дискотеки прийшов п'яний. У цеху заночував. Хлопці перенесли його з дивана в домовину. Вранці прокинувся в закритому гробу. Почав по кришці бити. Думав, живцем закопали. З переляку впісявся. Коли відкрили, ні з ким не говорив. Поїхав додому. Навіть по трудову не прийшов. Обідився на них.

– А чим тепер займається?

– Пішов охоронцем у ювелірку. У його зміну магазин почистили. Зараз сидить без роботи. В інтернет-кафе зачастив. Щодня просаджує 200 гривень. Його туди адміністратором кликали на 10 тисяч. Але йти боїться. Їх там регулярно накривають. Усе незаконно.

– То казино чи ігрові автомати?

– Там і те, й інше. У мене знакомий колись на них працював. Такий заклад приносить до 200 тисяч гривень за день. Є клієнти, які програють по 30 тисяч за вечір. Заманюють безкоштовною випивкою.

Дві жінки, років по 40, п'ють вино з пластикових стаканчиків, споглядають захід Сонця.

– У нас все было застраховано. Квартира, дача, два магазина. А когда война шарахнулась, ни за что компенсации не получили, – каже коротко стрижена блондинка з синіми лінзами в очах.

– Надо было судиться, – говорить шатенка у тигристому парео. – Они должны были вам все возместить.

– Катя, никто никому ничего не должен. Это Украина, а не Канада. В страховой офис закрыт, все работники разбежались. Когда к директору достучались, он поднял в архивах наш договор. Если бы затопило или сгорело что-то, они бы компенсировали, а о войне никто тогда не думал. От снарядов страховки нету.

– Одноклассница Ирка в Донецке имела продуктовый магазин. Летом 2014‑го товар ночью вывезла, а на рассвете помещение подожгла. Пожарные дали ей справку о поджоге. Отсудила у страховой 50 тысяч гривен. Поехала в Днепропетровск, но работы не нашла. Начинать что-то с нуля боялась. Через два месяца вернулась домой. Опять торгует. Но перешла на шмотки. Налоговая жить не дает. Налоги выше, чем в Украине. Все платит вовремя. Но найдут к чему придраться. Недавно требовали сертификат качества на трусы. Его якобы должны были выдать на таможне ДНР. Выписали штраф на 5 тысяч рублей (2 тис. грн. – Країна).

×