"На одну креветку наложили гривню штрафа. Продал все имущество, но этого не хватило"

Про що говорять на пляжах Арабатської стрілки

– Красота. Почти никого. Только море и ты, любовь моя, – чоловік років 40 гладить по плечу дружину. Лежать на пляжі у Щасливцевому Генічеського району Херсонської області. Приїхали із Запоріжжя. Зупинилися в готелі "Експрес".

Кроків за 10 від них спить молодша пара, накрившись простирадлами. Час від часу з'являються працівники готелю, які облаштовують парасолі від сонця. Фарбують у сіре металеві каркаси, зверху мостять солому.

– Лучшего отдыха не придумаешь. Никто не ходит по головам, нет войн за зонтики и тень. Спасибо, что уболтал меня поехать сейчас, – жінка цілує чоловіка в губи. Беруться за руки й біжать у море.

– Ухххх! – чоловік вискакує на берег, подає дружині рушник. – Вот тебе и недостаток раннего отдыха – прохладная вода.

– Можно и потерпеть. В Харькове о море можно только мечтать. Сплошная серость, уныние, туманы и дожди. Нам с тобой нужно серьезно подумать о переезде в эти края.

– Нееет! Отдых – это одно, а жизнь – совершенно другое. Нечем здесь заниматься.

– Можно бизнес какой-то придумать. Взять у местной власти в аренду домики и сдавать подороже отдыхающим. Надеюсь, я тебя уговорю. В жизни нужно что-то менять.

Температура води в Азовському морі – 19 градусів. Відпочивальники здебільшого бродять по коліно у воді. Дехто швидко пірнає і вибігає на берег – щоб бралася засмага.

Сумчанин 36-річний Олег виходить із готелю на берег. За ним біжить син Марк, 5 років. З голови малого злітає кепка.

 

– Синок, за тобою треба глаз да глаз, шо за дитина? – батько доганяє головний убір, який жене вітер. Розстилає покривало за кілька метрів від пари з Харкова.

– У нас дома такой же мальчик. Не взяли его, родители иногда должны отдыхать сами, – каже жінка.

– В мене якраз задача – відпочинок із дитиною. Ми з дружиною в розводі. Випросити сина на пару днів – велика удача, – відповідає Олег. – Це, мабуть, найкращий готель, у якому був. А побачив багато, я – експедитор. У номері чисто. Їжа – скільки хочеш. Ви пробували вчора на вечері чебуреки? Ми так обжерлися, що сьогодні і снідати не ходили.

– Для Азовского моря – это лакшери. Везде пальмы, кактусы, ели, розы. Персонал пашет днем и ночью. Видно, хозяин на своем месте. Пытаются дотянуться до уровня Египта или Турции. Только цены кусаются. Мы за двухместный номер платим 1500 гривен в сутки. А в сезон стоимость поднимут почти в два раза. Я вчера на ресепшене видела новые расценки. Семь дней отдыха здесь – это путевка в Турцию.

За 5 км від "Експреса" в напрямку Генічеська – база відпочинку "Чайка". Тут стоять здебільшого старі дерев'яні будиночки без зручностей. Кафе на території бази не працює.

До моря метрів 70. О дев'ятій ранку на пляжі відпочивальників немає. Четверо рибалок ловлять пеленгасів. Двоє з них – товариші-однолітки Андрій і Павло з Дніпра. Приїхали у п'ятиденну відпустку. Орендували будиночок за 100 грн з людини за добу.

Обидва п'ють місцеве пиво "Янтар" у скляних півлітрових пляшках. На піску під ногами – відкрита пачка чипсів.

– Это который год подряд мы сюда приезжаем?

– Пятый, Паша. Это уже дом родной.

– А как же Днепр?

– Днепр – сердцу мил. Да только не уму. Работы в городе полно – да за копейки. Филатов (Борис Філатов, міський голова Дніпра. – Країна) все обещает сделать метро – одни слова. Общественный транспорт дорогой. Девки только богачей ищут. Вот и остается нам с тобою, Паша, рыбу ловить да о золотой мечтать, – сміється Андрій.

– Недавно подвозил пассажирку, – з розмови зрозуміло, що Павло – таксист. – Она по телефону полчаса с подругой говорила об инстаграм­ме, шмотках и ресницах. Не те девки пошли, совсем не те.

У селі Генічеська Гірка розташована база відпочинку "Арабатська стрілка". Власники роблять останні приготування до початку сезону – прибирають територію, заносять меблі, облаштовують місця для парасоль і шезлонгів.

На пляжі зо три десятки людей. Здебільшого місцеві. Родинами приїжджають на вихідні. Селяться на першій лінії. Харчі беруть свої.

40-річний Едуард наливає у пластиковий стаканчик квас, ріже копчену білорибицю. Із дружиною 41-річною Світланою спостерігають, як троє малих синів граються в піску. Приїхали з Генічеська. На ринку торгують рибою.

– Хорошо нам, местным. К морю – рукой подать. Знаем, где что купить, чтобы не обманули, – Едуард сьорбає квас. – В этом году туристам на Арабатской стрелке придется хорошо вытрусить карманы. Рыба подорожает сильно. Прошлым летом белорыбку можно было купить по 100–150 гривен, а теперь торгаши будут просить минимум 200.

– Света, забыл тебе рассказать, – чоловік здирає шкірку з риби. – Вчера видел Андрея – рыбака, у которого мы закупаем товар. Страшные вещи мне поведал. Рыбаков в море постоянно преследует охрана. И не только украинская, а еще и русская. Он ловит рыбу в Сиваше, до Крыма – километров 10. Русские лезут к нам, да еще и штрафовать хотят.

Украинские органы тоже достают. Даже если у тебя есть документы на лов – все равно придерутся. Андрей рассказал о знакомом, которого поймали с несколькими мешками креветок. На одну штуку наложили штраф в одну гривню. Креветок было два миллиона. Рыбак продал все свое имущество, но этого не хватило закрыть штраф. Пошел и повесился.

– Все удачи и беды геничан связаны с морем. Кто при деньгах – держит базы отдыха. У кого чуть меньше – торгуют морепродуктами, фруктами или овощами. У кого нет – устраиваются к этим людям на работу. Херсонская область – перспективная. Только беспредела полно. Особенно там, где вопросы касаются земли в береговой зоне, – каже Світлана, обтрушуючи з ліктів пісок.

Навпроти пляжу триває спорудження двоповерхової будівлі – на набережній буде дискотека. Двоє робітників відійшли на перекур.

– Понятия не имеем, кто нас нанял. Главное – платят хорошо. Только сроки сжатые. Первые отдыхающие скоро приедут, а мы тут с болгарками и сварочными аппаратами возимся, – говорить старший молодшому.

– Коля, забей. Это даже лучше. Можно будет на девушек в купальниках посмотреть, – регоче той.

На березі моря встановили фонтан. Біля нього відпочиває компанія – троє хлопців і три дівчини. Всім років по 30. Приїхали з Полтави власним авто. Ще не поселилися, вирішили одразу скупатися в морі.

– Жека, доставай пивко. Недарма терпіли 6 годин у дорозі, щоб випити на пляжі. Давай бігом, страшне як хочеться, – кричить товаришу хлопець у блакитних шортах.

Пірнають у море. Потім вмощуються на покривалі, відкорковують пиво. Руда дівчина дістає з рюкзака великий пакет креветок.

– Добре, що ми таки стали біля тієї бабульки. 60 гривень за півлітрову баночку креветок – щитай даром. Ви ж чули, вона казала, буде набагато дорожче в сезон, – говорить.

– Треба наїдатися, поки є возможность. Креветки – це ж сплошний білок. Для фігури саме то, – відповідає подруга з яскраво-жовтим манікюром.

– Ти вже сама, як креветка. Довела себе дієтами – ні кожі, ні рожі, – каже хлопець у блакитних шортах.

– Всьо, на отдиху ніяких дієт. Насмажимо сьогодні шашлику, будемо балдєть. Головне – поселитися. Так що допивайте пиво – і пі­шли шукать житло.

×