1988 року на 19-й конференції КПРС у Москві обговорювали демократизацію СРСР. Сказав тоді журналістам: "Радянський Союз рухається до розпаду, відповідно до фізичного закону термодинаміки. Ізольована система призводить до безладу й опору". На конференції мені слова не дали.
1990-го став депутатом Верховної Ради УРСР. У Києві хтось підказав, що у Спілці письменників проходять збори. Там побачив людей, які називали себе членами Демократичного блоку. Коли настав час обирати голову, проголосували за мене. Згодом Демблок перейменували в Народну Раду.
Ми збиралися щоранку перед початком роботи Верховної Ради. Мої міркування часто не збігалися з думкою В'ячеслава Чорновола. Він – видатний діяч національного відродження. Своєю освіченістю та жертовністю справляв сильне враження. Але був людиною знищення. Відкидав усе, що було супроти незалежності України. Виступав завжди драматично, вискакував з місця, говорив голосно.
Дух незалежності витав із травня 1991-го. Усі хотіли створення окремої від Радянського Союзу держави, але не розуміли, якою вона має бути. У липні проголосували Декларацію про державний суверенітет, а 3 серпня – постанову про економічну самостійність. Та деякі депутати з Народної Ради вважали, що проголошувати незалежність – не на часі.
Коли сталося ГКЧП, усі зібралися. Секретаріат Ради відмовився друкувати будь-які документи. У ніч на 24 серпня ми розмножували їх самотужки. Найголовніший стосувався проголошення незалежності.
Після відкриття сесії відводилася година для пропозицій до порядку денного. Депутати стали в чергу до мікрофона. Взяти слово могли не більше 20 людей. Левко Лук'яненко був далі в черзі, тому проголосувати за незалежність запропонував Володимир Яворівський.
Леонід Кравчук збирався відкласти це до наступної сесії. Дмитро Павличко, як потім розказував, схопив його за горло: "Задушу, якщо зараз не поставите".
У проект документа додали преамбулу: "Перед смертельною небезпекою, що виникла перед народом України у зв'язку з ГКЧП Верховна Рада України проголошує незалежність держави". Цей документ і прийняли.
Емоції переповнювали. Із парламенту вийшов боковим виходом. На вулиці робилося щось надзвичайне. Депутатів вітали тисячі людей. Закидували оберемками квітів. Пішов до готелю. Не святкував – це все одно був би мізер від тих емоцій, що мене наповнювали.
На День Незалежності зберемося родиною. Піднімемо чарку. Буде дочка, син із дружиною, внучка і правнук.
2 
35413
Коментарі