17 серпня 1991 року я супроводжував три літаки чорнобильських дітей до Парижа. Через два дні скликав прес-конференцію у французькому місті Осер, щоб заявити про смерть Радянського Союзу. Знав: прилечу в незалежну Україну.
Перед прийняттям Акта проголошення незалежності я говорив зі спікером Леонідом Кравчуком. Запитав, чи готовий він жити в незалежній Україні і за неї боротися. Побачив у його очах сльози. Відповів, що вірить у це.
Авторство Акта проголошення незалежності України належить двом людям – Левку Лук'яненку та Леонтію Сандуляку. Інші депутати правили текст, зробили його бездоганним, з точки зору філології та юриспруденції.
Лук'яненко у Верховній Раді був авторитетом навіть для комуністів. Між ним і Чорноволом була певна конкуренція. Перший очолював Республіканську партію, другий – Націонал-демократичну. Кожен змагався за лідерство. Хоча обоє боролися за незалежну Україну.
Тиск людей був шалений. Ледь не почався бунт, коли комуністи після підписання Акта незалежності, підняли два прапори – жовто-блакитний і радянський синьо-червоний. Останній ми зняли.
Увечері на Софійській площі був мітинг. Настрій, як після прийняття IV Універсалу (проголошував незалежність Української Народної Республіки від Росії. Прийнятий у січні 1918 року в Києві. – Країна). Я відчував ейфорію кілька місяців. Але після цього, зрозумів, що настають важкі часи. Написав пісню-молитву "Дай Україні волю".
Результати референдуму 1 грудня 1991 року ми святкували шампанським на Хрещатику. То вже було завершення процесу, яке ніхто не міг оскаржити. Україну почали визнавати у світі.
3 
35413
Коментарі