"Коли буває три дні свят, то руки сверблять. Мушу хоч трохи поткати"

Найкращі ліжники виходять із вовни дворічної вівці

Ліжник з'явився тоді, коли й гуцули. Його робили тільки з овечої вовни. У Карпатах займалися переважно вівчарством – мали м'ясо, молоко та вовну. Землю в горбистій місцевості не можна ні зорати, ні покосити.

Назва походить від слова "лежати". Спочатку то була верета (доріжка, рядно. – Країна) з чорно-сірої вовни. З білої робили светри, капці, хустки й запаски. А з чорної та сірої – вузькі доріжки по 40–50 сантиметрів. Зшивали докупи по дві, три або чотири – і виходив ліжник. У 1920 роках вигадали спеціальний верстат і почали робити широкі за раз.

 

Ліжник був у кожній хаті. У кого було більше поля, мав більше овець, а відповідно – і ковдр. Такі господарі робили жердину під стелею. На неї для краси вішали ліжник. Також прибивали на стіну. Зайві продавали чи дарували.

Наречені на Гуцульщині не можуть обійтися без ліжника. Його й досі стелять на поріг батько з матір'ю, коли прово­джають сина чи дочку до шлюбу. Символізує тепло й любов. Вірять, що вівця – благословенна Богом тварина. На образах Ісуса не зображають із жодною іншою твариною, крім ягняти. Посаг нареченої зазвичай складався з ліжника, корови, овець, бо більше не було що давати.

У нашому селі ліжники робили завжди. В окрузі теж цим займалися, але переважно вихідці з Яворова. Ще один доказ того, що це наше, – валило. Верстат, що звалює виріб із "голого" стану до пухнастого. Нагадує водяний млин. Збоку річки ставлять споруду з дерева. Копають широкий рів, у який направляють воду. Вона тече донизу і впадає у гладенький, глибокий дерев'яний кіш без жодного цвяха. В ньому стелять п'ять-шість ліжників, і на них згори б'є вода. Ті постійно крутяться. Цей процес триває до 10 годин. Валило робить ворс пухнастим. Таке пристосування можуть мати тільки люди, які живуть біля річки.

У проточній воді ліжник збігається на пів метра. Тому його завжди треба ткати більшим.

Колись граблювали вовну вручну, а зараз є спеціальна грабля-чесалка. Більше змін у технології не було.

Найкраще виготовляти ліжник із вовни старої вівці, бо вона міцна й довга. Але з ягняти вовна м'яка та добре звалюється. Хоча коротка, та її можна змішувати з довгою. Найкращі ліжники виходять із вовни дворічної вівці, бо вона ще м'якша. Породи, які є на Великій Україні, як романівські, каракули, не годяться. У них вовна коротка, переважно йде на шерсть чи сукно. З такого дрібного нитки не спрясти, й у валилі волокна виполіскуються.

Сучасні майстрині стараються відновлювати старі узори, вишукують, що де збереглося. Перші ліжники були тільки у смужку, а потім почали робити криві, потім на три чи чотири ромби. Може бути квітковий орнамент.

У реєстрі пишуть, що ліжникарством у нас займаються 100 жінок, але постійно це роблять не всі. Можу нарахувати 60 майстринь.

У виробництві є приблизно 18 етапів. У середньому на виріб треба 10 кілограмів вовни. Після того як помили, вовну парять і просушують. Потім треба посортувати, пропустити через греблю-чесалку й починати прясти. На четвертий день полотно буде готове. Тоді віднести у валило. Вичесати. Так тиждень минає. Найважчий етап – помити й попарити вовну, бо треба класти ватру та носити багато води.

Матір у селі вважали однією з найкращих майстринь. Вони з бабою навчили й мене. Вміла прясти в 5 років. А коли закінчила школу, то могла сама зробити ліжник. Матері помагала щодня, бо ми з того жили. За рік після школи вийшла заміж, треба було будувати хату. Знову потрібні гроші, і я ще більше почала робити ліжників.

Мене тягне до цієї справи. Коли буває три дні свят, то мені руки сверблять, мушу хоч трохи поткати.

 

Раніше файний ліжник коштував 150 російських рублів. Зарплата вчителя з вищою освітою – 120. Тепер ковдра може коштувати 700 гривень – якщо простенька, розміром 1,4 метра на 2. За складніші вироби і 2 тисячі можуть просити.

У давнину ліжники були приблизно однакові за всіма параметрами. А тепер хтось мало основи кладе – й він рідкий виходить, а хтось більше – то дорожчий. Сировина також дорога: вовна, фарба, основа. Я овець не тримаю, купую вовну в Закарпатті.

Природні кольори овечої вовни – білий, сірий і чорний. Ліжник з такими відтінками називається саморідний. Там немає ніякої фарби. А деякі фарбую в зелений, вишневий, червоний.

Роботу треба починати з молитви. Мати добру думку, у процесі виготовлення ні з ким не сваритися. Бо негатив може на ліжнику відкластися.

В мене є майстерня з двома верстатами. Там проводжу майстер-класи. Ліжники добре вдаються іноземцям. У них так закладено: якщо тебе хтось чогось навчає, то це мусить вийти. Сумлінно беруться до роботи, й у них починає крутитися веретено. А наші регочуть: "Ой, та в мене не получиться". І навіть не пробують.

×