Мідний казан зберігається в Музеї гуцульської бриндзі в Рахові на Закарпатті. На відкриття закладу в листопаді торік його подарував власник вівчарського господарства 68-річний Василь Тодікаш із селища Великий Бичків. Посудині майже 100 років. У таких на карпатських полонинах гуцули варять вурду – овечий сир.
– Рецепт виготовлення сиру не міняється понад п'ять століть, – розповідає засновниця музею Ольга Шкуро, 47 років. – Справа це непроста. Протягом шести теплих місяців вівчарі випасають на полонині до 300 овець, яких віддають їм селяни. Доять тварин тричі на день. Одна вівця дає горнятко молока, загалом виходить відро. Свіжий надій крізь марлю та гілки ялини проціджують у путеру – дерев'яну бочку. Додають кляг – фермент, що утворюється у шлунку молодого бичка. Залишають киснути, доки молоко не стане густе.
Найдосвідченіший вівчар – ватаг – бере збителу. Це палиця з двома дірчатими круглими пластинами. Ним збиває сир, формує соковиту груду й у марлі підвішує у стаї, щоб стекла волога. Так утворюється перший продукт з овечого молока – будз.
Неварку, яка залишилася в путері, зливають у мідний казан, що висить над ватрою. У ньому й виварюють вурду, помішуючи віничком або ложкою. Потім вибирають і теж підвішують у марлі, щоб стекла.
У казані залишається жентиця, сироватка. Кажуть, купання в ній омолоджує. Але частіше нею годують худобу.
7 
35413
Коментарі