Ресторан у телевежі Салонік за годину робить повний оберт навколо осі

Із нашого балкона було видно Олімп – це вже привід відвідати Салоніки. Це місто ми обрали для подорожі випадково. Шукали тепло і зручний час перельоту. А коли виявилося, що квитки коштують по 360 гривень, сумнівів уже не було.

Салоніки – друге за розміром місто Греції після Афін. Це столиця Македонії – того самого регіону, через який сусідня країна була змушена перейменуватися на Північну Македонію. Назване на честь сестри Александра Македонського – Фессалоніки. Її чоловік, цар Кассандр, об'єднав 26 поселень уздовж затоки Егейського моря. Місто існує 23 століття. Слов'янам відоме як Солунь. Звідси походять святі Кирило й Мефодій – творці нашої абетки. А ще тут народився турецький лідер Мустафа Кемаль Ататюрк.

 

Погода в Салоніках на початку зими – пізній вересень. У перші дні грудня місто вже готувалося до Різдва. На вулицях у центрі кожне дерево було обмотане гірляндами. Вітрини ілюміновані, на деяких написи Smells like Christmas – "Пахне, як Різдво". На алеї, що виходить до моря, монтували новорічні декорації з ялинових гілок. Вони мали незвичний вигляд поряд із зеленими деревами, де замість святкових кульок – стиглі апельсини.

Летіли ми зі столичного аеропорту "Київ" на Wizz Air. Перед рейсом треба заповнити спеціальну форму для в'їзду. Її вимагатимуть разом із сертифікатом вакцинації, який часто запитували в музеях і кав'ярнях Салонік. В одному ресторані нас відмовилися обслуговувати, бо в подруги не спрацювала "Дія".

Двокімнатна квартира з балконом-терасою на чотирьох на три ночі обійшлась у 3700 гривень. З аеропорту до автовокзалу є прямий автобус. До центру міста він їхав хвилин 40. Автомати на оплату в ньому не працювали, але водій все одно нас узяв, тож їхали безкоштовно. Жартували, що недаремно греки стільки страйкували – все для людей.

Висоток небагато, наша – одна з двох на вулиці Ланґада, яку ми називали Ламбада. Всередині все з білого мармуру, є вінтажний ліфт. Біля нашого дому стояла машина, завішана вирізками зі святими. За лобовим склом – дві ікони та хрест. На автозаправці через дорогу – чотири пишні ікони на стіні. Відчуваєш, що Афон близько.

У Салоніках є багато старовинних храмів. Нижчі за рівень міста, бо побудовані багато сотень років тому, до деяких треба спускатися сходами. Переважно щільно забудовані навколо. Тут є своя Свята Софія. На подвір'ї цього храму ростуть декоративні оливки, троянди. Ще там хлопчик із батьком грав у футбол. Всередині – старовинні розписи та кам'яні колони. Над вівтарем – золота мозаїка з Богородицею. Також у місті багато пам'яток часів раннього християнства. Наприклад, Ротунда. У IV столітті її будували як мавзолей для імператора Ґалеріуса. Але велична кругла споруда стояла порожня, доки не стала церквою Святого Георгія. Тепер це пам'ятка ЮНЕСКО.

Старі будівлі морського порту в центрі переобладнали на музеї та ресторани. Тут діють Музей фотографії та Музей кіно. Їх заснували, коли Салоніки стали Культурною столицею Європи 1997‑го. Понад 60 років тут проходить кінофестиваль. Серед його переможців – два українські фільми: "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова та "Кисневий голод" Андрія Дончика.

На набережній до нас причепився темношкірий торговець браслетами. Спершу казав, що дарує їх, а потім просив гроші. Він з Ямайки, кликав на вечірку в Білій вежі. Ручкався з усіма, а про коронавірус сказав, що в них угода: "Я не люблю ковід, а він не любить мене".

Набережна забудована некрасивими будинками-коробками. Але з неї ми ввечері побачили Олімп. У грецьких міфах саме там жили боги. Це найвище гірське пасмо грецьких Балкан. Має багато вершин, найвища з яких – пік Мітікас, 2918 метрів. Суттєво вищий за Говерлу з її 2061.

Ми вирішили не їхати на Олімп – прочитали, що підйом триває близько доби й потребує туристичного спорядження. Вкриті снігом три вершини проступали на обрії надвечір на заході сонця та вранці, коли розсіювався туман над затокою, що розділяє місто й гори. Тому, хто дивиться з повних зелені й мандаринів Салонік сніг на Олімпі нагадує пломбір із реклами.

Поблизу набережної є телевежа, що згори нагадує тарілку НЛО. Друзі радили там панорамний ресторан. За годину він робить повний оберт навколо своєї осі. Залишили на наступний раз.

Ресторани тут відкривають ближче до полудня. Багато їх є в туристичному районі Лададіка поблизу порту. Але нам припали до душі затишні сімейні кав'ярні. Частину страв тут викладають готовими, щоб можна було обрати. Решта – в меню. Варто спробувати сувлакі – грецькі шашлики на дерев'яних паличках та смачнезний ґірос – те, що в нас називають шаурмою. Тут ми скуштували справжню грецьку мусаку. Гігантська порція коштувала 5,5 євро. На подушку з картоплі викладають баклажани, фарш, зелень, зверху – густий соус бешамель. Усе разом запікають під натертим сиром. Порції грецького салату вистачило на чотирьох. Овочі для нього тут не ріжуть кубиками – шматками помідори, огірки, маслини, политі оливковою олією. Зверху кладуть брилу бринзи й посипають естрагоном та іншими травами.

До трапези ми замовили карафку домашнього сухого вина. І це зовсім не те, що називають домашнім у нас. У подарунок господиня принесла десерт – вимочений у меді з горіхами бісквіт, традиційне місцеве тістечко.

 

У ресторані морської кухні обраних нами морських страв не виявилося. Помилкою було замовити смажені кальмари – готують їх у тісті та фритюрі, і це не зовсім дієтична й корисна їжа. Мені не сподобалися.

Чудове червоне сухе грецьке вино в магазинах коштувало 4–5 євро за пляшку. Навіть найдешевше не підводило. Здивувалися, що деякі крамниці працюють до опівночі. В Афінах такі було знайти важко.

Дорогою додому в магазині виробів зі шкіри ми купили чудові гаманці та пояси по 10 євро. У нашій присутності майстер зняв мірки та зробив дірочки на ременях для кожного. Також у Греції є багато магазинів із хутром, індустрія націлена переважно на російських туристів. Та їхню мову ми чули тільки раз – дорогою на набережну дівчина хизувалася комусь по скайпу новим годинником.

З усіх пам'яток найбільше сподобався замок. Із галасливої сучасної частини міста біля набережної ми піднялися нагору. Це були зовсім інші Салоніки. Старовинні маленькі будинки, вкриті черепицею. У дворах рясніють на деревах хурма і гранати.

Замок зведений у ХІV столітті, має сім веж. Поблизу нього – найкрасивіші панорами міста, краєвид на море, оглядові майданчики з лавочками. Зустрічали багато котів. Доглянуті, люблені, лащилися. На вулицях ми бачили мисочки з кормом.

Вразив Археологічний музей, особливо виставка "Золото Македонії". На ній зібрали витончені золоті вінки, прикраси, посуд. Грецьке золото яскраве і світле, його часто пресували в надтонкі пластини, а з них уже вирізали листки і квіти, які сплітали докупи. Також майстри застосовували техніки лиття, різьблення та філіграні – фігурного прикрашання орнаментами з дроту.

Музей сподобався лаконічними та цікавими підписами до експонатів. Кам'яна брила в людський зріст, розписана викресаними грецькими словами, виявилася древнім чеком. Або договором купівлі-продажу немовляти. "Тітос, син Лікоса, придбав у Амфотери дівчинку-рабиню, віком 2 місяці, за 15 зливків срібла. Дівчинку звали Ніке. Скидра, Едесса, ІІІ ст. н. е". Поряд стояли ще кілька брил-документів.

У цьому музеї нам виміряли температуру спеціальним пристроєм, дезінфікували руки з ультрафіолетовою підсвіткою і запитували сертифікати вакцинації. І коли вмикаєш "Дію", там сканують QR-код і на їхніх екранах з'являється зелена "галочка" – почуваєшся європейцем.

Приголомшив саркофаг зі скелетом жінки. Завдяки особливому мармуру, що добре вбирав вологу та щільно був закритий, збереглися навіть волосся та частина пурпурових шат, розшитих золотом. Це була багата жінка середнього віку, що вже починала сивіти. Бачила такий тип сивини в сучасних грекинь – болотяно-брунатного тону.

Коли Салоніки перебували під владою Риму, модно було влаштовувати собі поховання на римський манір – що багатші люди, то пишніший мав бути саркофаг. У місті були цілі некрополі, де вишиковували високі мармурові саркофаги, рясно оздоблені рельєфами зі сцен життя. Зазвичай, це приємні моменти, бенкети, славні битви.

Запам'яталася також скульптура "Симпозіум". На ній двоє чоловіків напівлежачи ведуть бесіду за вином, а між ними стоїть юнак з амфорою і доливає ще. Порада: музей працює до 15:00, тому до нього варто встигнути до 14:00. Квиток коштував 4 євро, у високий туристичний сезон – 8.

На пляж у районі Каламарія їдемо на таксі. Коштує 10 євро. Uber викликати не вдалося, бігали й шукали таксиста. У машині між нами та водієм – товста пластикова перегородка з дірочками – це для безпеки й антиковідні заходи.

На зимовому пляжі в неділю відпочивають родини. Діти граються в піску, гасають одне за одним. Заходимо по коліна у воду. В Афінах наприкінці січня було тепліше плавати. Місцеві їздять купатися на Халкідіки – машиною недалеко від міста, там смарагдова вода, гори й дивовижні краєвиди.

Надвечір зустрілися з подругою Поліною, яка живе в Салоніках. Вона режисерка, знімає документальне кіно. Каже, що в сучасній грецькій мові її захоплює, як використовують у прямому значенні слова, які ми знаємо як філософські чи культурологічні терміни. Наприклад, "метафора" – щось переносити. А деякі знайомі нам високі слова вживають в іншому значенні. Наприклад, "трапеза" – це банк. А у вбиральнях просять не кидати в унітаз "хартію" – папір. А слово "омікрон" правильно наголошувати на першому складі.

×