Середа, 26 лютого 2020 12:03

Говорити українською було дивно й небезпечно

Спочатку ми виходили на мітинги за підписання асоціації з Євросоюзом. Тоді не думали, що ця акція стане масштабною. Один чиновник Запорізької адміністрації сказав: "Твари, вас никто к власти не допустит. Не на этой земле". Для нас це стало стимулом іти до кінця.

  Ярослав ХРАПСЬКИЙ, 24 роки, директор. Пластового вишкільного центру Народився 28 червня 1995-го в Нікополі Дніпропетровської області. Навчався на юридичному факультеті Запорізького національного університету. Був співорганізатором запорізького Євромайдану. Неодружений
Ярослав ХРАПСЬКИЙ, 24 роки, директор. Пластового вишкільного центру Народився 28 червня 1995-го в Нікополі Дніпропетровської області. Навчався на юридичному факультеті Запорізького національного університету. Був співорганізатором запорізького Євромайдану. Неодружений

У Запоріжжі були люди, які за сумки кешу купували собі посади. Називалися радниками голови адміністрації, але мали вплив. Доходило до того, що управління бізнесом, університети і рейдерство були сконцентровані в одному офісі. Міста задихалися. Такий стан справ привів на мітинги частину людей із малого, середнього бізнесу, освітян і політиків.

Запоріжжя – майже не українізоване місто. Вивіски, меню, цінники друкували російською. Говорити українською було дивно й небезпечно. Критична маса людей були зорієнтовані на Росію. Спочатку на мітинги вийшли 20 людей. Вони стали ядром. Потім розвинулись у сотні й тисячі. Внутрішнє розділення було скрізь. Ректори університетів погрожували, що за вихід на Майдан відрахують. Позиція нашого ректора була нейтральною: "Робіть, що хочете. Якщо вам дадуть по морді, захищати не буду, але й не відрахую".

Після Нового року на протести виходили все менше людей. Щодня відбувалося те саме. Було затишшя. Після 19 січня вийшли тисячі. Закінчення Майдану відчувалося, коли люди в адміністрації почали ходити, як на роботу.

На Майдані познайомився з хлопцем, який запропонував створити молодіжний центр. У Пластовому вишкільному центрі навчаємо дітей не певній професії, а бути хорошими людьми. Після Революції гідності зрозумів, як важливо виховувати свідому особистість.

Зараз ви читаєте новину «Говорити українською було дивно й небезпечно». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 116
Голосування Чи варто проводити фінал Ліги чемпіонів без глядачів?
  • 1) так, це краще, ніж взагалі не грати
  • 2) ні, ліпше уже залишити трофей нерозіграним
Переглянути
Погода