– Плануючи народження дітей, треба орієнтуватися на психологічну готовність майбутніх батьків, – говорить психолог Ірина Губеладзе, 37 років, з Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України. – Це напряму позначиться на дитині. Не варто слухати колег, друзів, орієнтуватися на традиції й думку людей старшого покоління. Прислухайтеся до себе.

Потрібно враховувати стан здоров'я пари. Хронічні недуги не сприяють вагітності та виношуванню, загострюються з віком.

Коли найкраще народжувати?

– Фізіологічно – 20–25 років. Але психологічно це не так. Сприятливий і усвідомлений період наступає значно пізніше. Зараз ритм життя такий, що цей вік приблизно 30 років.

 

Чому найчастіше відкладають батьківство?

– Хочуть зробити кар'єру чи мати більший достаток. Та буває, що ці причини – несправжні, ними маскують неусвідомлені страхи. Вони передаються від старшого покоління або з інтернету й телебачення. Багатьом жінкам старші родички розповідають про важку долю матері, проблемні пологи чи викидні, про те, як боляче народжувати. Популярні історії про пращурів, де з 10 ­дітей половина помирали.

Другий тип страхів доповнює перший. У новинах не кажуть про сотні успішних пологів, а зазвичай розповідають про надзвичайні, смертельні випадки.

Можливо, не дає наважитися фінансова й особиста нестабільність?

– Це якраз часто спрацьовує навпаки. Жінки вирішують заводити дитину, щоб разом із її появою докорінно змінити життя. Зміцнити зв'язки з чоловіком, якщо вони хиткі.

Не поспішають із дітьми більш раціональні люди, схильні все прораховувати.

Як зрозуміти, чи готова жінка до появи дитини?

– Варто поставити питання, що вами рухає. "Мені самотньо, і я хочу дарувати любов" – не найкраща мотивація. Дитина не повинна стати заповнювачем порожнечі. Якщо жінка хоче народити, щоб від неї відчепилися родичі, це теж недобре. Сумнівним є й аргумент "я побудувала кар'єру, пора дитину заводити, бо піджимає час".

Коли жінка усвідомлено прагне продовження роду з конкретним чоловіком – це хороша мотивація. Вона дозріла до батьківства й викликів, які з'являтимуться з появою немовляти.

Неготовність можна визначити за поведінкою?

– Багато жінок цього не приховують.

Про психологічну неготовність може свідчити інфантильність. Це коли людина не бере відповідальності за вчинки й не хоче. Така поведінка не залежить від віку, може тривати все життя. Так само діють жінки з хаотичними підходами до справ. Вони можуть ніколи й не стати готовими до материнства. Але багато так і народжують.

Усе залежить від ступеня неготовності. Емоційне та фізичне виснаження наступає в багатьох породіль. У неготових додається зневіра. У крайніх випадках лишають дитину в пологових, у кращих – скидають на батьків і ведуть звичний досі спосіб життя. Але чимало матерів успішно входять у цю роль.

Жінка має вийти заміж і народити – в українському суспільстві існує такий стереотип. Без цього не може бути реалізована. Чи усім треба цього прагнути? Це нормально, коли не хочуть мати дітей?

– Це не лише в Україні. Така традиція є в багатьох культурах. Вважається: якщо жінці дана функція народжувати, то й мусить. До чоловіків теж виставляють вимогу – щоб був добувачем. Але часи змінюються. Чоловіки не забезпечують сім'ї шляхом полювання. Тож і жінка може реалізовуватися не обов'язково через дітей.

Традиції змінювати важко. Це не відбувається за одне покоління. Крім них, на рішення народити дитину впливають обставини та суспільні тренди. У 1980–1990 роках в сім'ї було по одній дитині. З 2000‑х – по дві. Зараз чимало наважуються і на трьох.

Раніше мода до нас ішла із західного кінематографа. Там трохи інша родинна філософія, індивідуалістичніше су­спільство. Почасти навіть не показують батьків головного героя, його родину. Він сам досягає мети. Зараз модні в соцмережах наші й закордонні блогери, які пропагують сімейні традиції з багатьма дітьми. Розказують про штучні запліднення, прийомних дітей тощо.

Вважається, що жінка має народити до 38 років. У частині країн Євросоюзу – 42. У чому різниця підходів?

– У народженні першої дитини справді є така тенденція. У нас із подивом дивляться на 45‑річних породіль. Вони відчувають більший суспільний тиск, ніж у країнах Євросоюзу. Не впевнені в нашій медицині. Вона доволі слабка порівняно із західноєвропейськими. Та поступово віковий ценз стирається. Частіше народжують по дві-три дитини. Першу – ближче до 30 років або навіть після 40.

Американська педіатриня і психологиня Мері Ґулдінґ виокремлює 12 меседжів, які батьки посилають дітям несвідомо – через неготовність бути батьками: не живи, не відчувай, не будь дитиною.

– Батьки передають такі сигнали дітям через поведінку, ставлення, розставляння пріоритетів, фрази. Не живи – це не отримуй задоволення від життя. Особливо часто таке траплялося у 1980–1990‑х. Бо батьки самі були обмежені. Наприклад, дитина любить побавитися, пострибати в калюжі. Звісно, бруднить одяг. Це зараз ми можемо випрати його в машинці чи купити інший. А тоді, в час тотального дефіциту та кризи, для матерів це була трагедія.

Чадові не дозволяють проживати емоції. Діти потім бояться усміхнутися, побешкетувати, вони не вчаться керувати емоціями. Батьки присікають гамір, бешкети. Дитина їм ніби заважає, не вписується у структуроване й передбачуване життя дорослих.

Такі меседжі можуть посилати й через колективний несвідомий досвід Голодомору та війни. У головах укорінилося, що прояв успішності й радості буває загрозою для життя. Напишуть донос. І навіть зараз українці схильні применшувати досягнення, прибіднятися. Це теж впливає на дітей як сигнал "не живи", "не відчувай".

Кажуть, пізніх дітей у класі одразу помітно. Чому?

– Під час свого педагогічного досвіду теж це відзначила. Особливо вирізняються діти, які мають значно старших братів чи сестер. Тягнуться за ними – раніше починають читати, писати, міркувати.

Так само помітно пізніх дітей у батьків, у яких довго не виходило завагітніти. Схожі на тих, кого виховують баба з дідом. Несамостійні, залежні від дорослих, звикли до надмірної опіки.

Які небезпеки пізнього батьківства? А які переваги?

– Батьки після 40 фізіологічно програють молодим. Їм важче недоспати, мільйон разів нахилитися до дитини, шум дратує. Складніше пристосуватися до обставин, зірватися і кудись поїхати.

Але є й переваги. Зрілі батьки свідоміше ставляться до дитини, виховання. Зазвичай живуть стабільніше, вже вирішене житлове питання, вони психологічно стійкіші. Менша ймовірність, що їх звільнять з роботи. Не роблять імпульсивних дій, не прагнуть такою мірою розваг, коли хочеться у клуб сходити.

Знайома народила первістка у 20 років, а другу дитину – в 45. Помолодшала. У зрілому віці, особливо, коли жінка незалежна фінансово, їй байдуже, як її сприймають на вулиці з немовлям чи що думають сусіди.

×