Четвер, 09 липня 2020 12:44

"Черепи несли в гуртожиток і тримали під подушкою"

Розріджене повітря викликає ейфорію

Двоюрідна баба Наталія була акушерка. Прожила 92 роки. Найпопулярніша людина в селі. Іноді тільки сядемо за стіл, стук у вікно – викликають на пологи. І до ранку її немає. Якось із сестрою пішли у фельдшерсько-акушерський пункт її провідати. Відчинили двері: на столі лежить породілля, а бабуся притулилася до неї і спить. В акушерство гралася з дитинства. Всі ляльки були роздягнуті, всі новонароджені, на спині в кожної зеленкою написане прізвище.

Підручник "Акушерство" Абрама Каплана бабуся ховала в духовці груби. Ми з сестрою брали його, залазили під стіл і роздивлялися. Він був добре проілюстрований. Звідки потомство береться, не дуже вразило. Відкриттям стали діти, які народжувалися з каліцтвами. Потрясли щипці, якими витягували їх при тазовому передлежанні. Якось випадково потягнули скатертину і розбили графин. Тоді нас і викрили.

З дитинства була налаштована, що стану акушеркою. 15-річною вступила в училище. За три роки стала фельдшером-акушером. Але за спеціальністю не працювала. Рідні сказали: "Як це дівчина поїде в глушину? Треба вчитися далі". До Київського медінституту вступила за четвертим разом.

  Лідія ГАРНИЦЬКА, 70 років, інфекціоністка. Народилася 18 квітня 1950-го в Умані на Черкащині в сім’ї робітників. Закінчила Корсунь-Шевченківське медичне училище і Київський медичний інститут за спеціальністю ”лікувальна справа”. Працювала медсестрою в Інституті переливання крові. Була ординатором інфекційного відділення Олександрівської клінічної лікарні в Києві. Згодом – завідувачкою відділення. Доцент, кандидат медичних наук. Має 50 років медичного стажу. З їжі найбільше любить борщ і голубці. Улюблені виконавці – Софія Ротару й Тіна Кароль. Слухає музику Фредеріка Шопена та Йоганна Штрауса. Любить фільми режисера Георгія Данелії. Вирощує квіти та колекціонує старовинні вишивки. У шлюбі 46 років. Чоловік 71-річний Володимир – нарколог. Мають сина й доньку. Живуть у Києві
Лідія ГАРНИЦЬКА, 70 років, інфекціоністка. Народилася 18 квітня 1950-го в Умані на Черкащині в сім’ї робітників. Закінчила Корсунь-Шевченківське медичне училище і Київський медичний інститут за спеціальністю ”лікувальна справа”. Працювала медсестрою в Інституті переливання крові. Була ординатором інфекційного відділення Олександрівської клінічної лікарні в Києві. Згодом – завідувачкою відділення. Доцент, кандидат медичних наук. Має 50 років медичного стажу. З їжі найбільше любить борщ і голубці. Улюблені виконавці – Софія Ротару й Тіна Кароль. Слухає музику Фредеріка Шопена та Йоганна Штрауса. Любить фільми режисера Георгія Данелії. Вирощує квіти та колекціонує старовинні вишивки. У шлюбі 46 років. Чоловік 71-річний Володимир – нарколог. Мають сина й доньку. Живуть у Києві

Працювала медсестрою в Інституті гематології. ­1970-го їздила в експедицію на Ельбрус. Узяли, бо добре вміла колоти у вену. З нами їхали вісім хворих. Місяць жили в таборі у Приельбруссі. Досліджували, як впливає розріджене повітря на гематологічних недужих. Піднімалися на перевалочну базу "105 пікет" на висоті 3300 метрів. Брали суху плазму, глюкозу, дистильовану воду, антибіотики, протиалергійні препарати. Боялися, що в когось може статися кровотеча. Але на висоті їм було краще. Відчуваєш постійну ейфорію від розрідженого повітря.

На Ельбрус із нами поїхала лікарка-білявка. Попросила в мене гідроперит (концентрований перекис водню. – Країна), щоб підфарбувати волосся. Налила їй у мензурку. Ввечері прийшов водій і поскаржився на біль у горлі. Дала таблетку й приготувала полоскання. Коли набрав розчин, із рота почала йти піна. Я перелякалася. Згадала про той перекис. Виявилося, лікарка використала не весь, мензурку із залишками поставила на полицю. А я вилила в полоскання, бо думала, що то – вода. Побігла до того, хто мав ключі від кухні. Попросила відкрити, щоб узяти молоко чи сметану. Відповів, що немає, але йому залишили вареники з сиром і маслом. Я забрала тарілку. Вибирала масло і просила водія ковтати.

Колеги думали, що залишуся працювати в гематології. Не хотіла. Надивилися на хворих: вони не одужують, ходять по лезу. Якось робила переливання пацієнтці. Поруч лікар оглядав невеселу, мляву жінку. Говорив із нею, аж раптом вона каже: "Це все". Він до неї, а вона вже вмерла.

Я вчилася на першому курсі Київського медичного інституту, а чоловік – на підготовчому відділенні. Відчинив масивні двері, коли я саме виходила, і зачепив мене. Інколи перетиналися на парах, але довгий час не спілкувалися. Якось на мотоциклі "Ява" повіз нас із подругою в Ірпінь по конвалії. Вродливий, я одразу закохалася. Мала конкуренток – багато дівчат за ним сохли. Казали: "Чого це вона біля нього треться?" Ми вже тоді зустрічалися. За рік побралися. Секрет щасливої сім'ї – не зазд­рити й не ревнувати.

Тепер анатомію вивчають онлайн, а в нас були кістки в коробці. Їх носили додому разом із черепами. Наочні матеріали можна було взяти в бібліотеці під розписку. Черепи забирали в гуртожиток і тримали під подушкою. Донька закінчувала медінститут у 2000-х. Черепи купували в інтернеті. Після завершення перепродували далі.

Спеціальність акушера-гінеколога завжди була корумпована. Після закінчення за розподілом були два місця в гінекологію. Одне отримала староста курсу, друге – хтось по блату. Мені запропонували бути акушеркою в Чорнобильській лікарні, але інтернатуру мусила пройти в Білій Церкві на Київщині. Мала вже сина. Мати казала: "Де він буде, коли вчитимешся в іншому місті? Маєш чимось пожертвувати". Відмовилася від акушерства.

Пішла плакатися до викладачки інфекційних хвороб. Вона: "Іди до нас. Інфекції – це так цікаво. Це те, що лікується".

Заразилася на кір і дифтерію. Вважалося, так тренуємо імунну систему. Коли був спалах дифтерії у 1990-х, Олександрівська лікарня єдина на всю Україну приймала важкохворих.

Дисертацію по гепатитах написала 1994 року. Тоді тільки відкрили сорбент ентеросгель. Ми перші почали його рекомендувати для дезінтоксикації хворих на гострий гепатит. Препарат і зараз вважають найкращим для виведення токсинів.

В Олександрівську лікарню приїхали 11 будівельників. Бригадир помер у "швидкій". Чоловіки розповіли, що їли варену ковбасу, пили коньяк. З їхніх слів виходило, що це харчове отруєння. Але ще і 2 годин не минуло – їжа не встигла всмоктатися. Ті обурювалися: "Рятуйте бригадира, він щойно пив із нами". Лікарі "швидкої" теж: "Забирайте тіло, в нас наступний виклик". А я не можу його прийняти, бо привезли труп. Треба писати історію хвороби. Викликали дружину, з її слів записали. Коли зробили розтин, виявилося, помер від крововиливу в мозок. Це миттєва смерть. Але під харчову токсикоінфекцію може маскуватися і позаматкова вагітність, і панкреатит, і апендицит.

Була депутатом Печерської райради. Тоді працювали не так, як зараз, уся райрада їздила в колгосп помідори збирати. За такий статус на мене, завідувачку відділення лікарні, виписали німецький журнал мод "Бурда". Давала його співробітницям під розписку. Пізніше пропонували йти у Верховну Раду, але "сидіння в кріслах" – не моє.

Зараз ви читаєте новину «"Черепи несли в гуртожиток і тримали під подушкою"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода