На гору Юрковицю люди приходили зцілюватися
На Подолі після пожежі 1811 року вціліли лише деякі будинки. Іллінська церква, будинок Петра І, Музей гетьманства, церква Миколи Притиска. Про їхній вік свідчить розташування. Стоять не в лінію, а по діагоналі. Після 1811-го будинки зводили під кутом 90 градусів, щоб запобігти пожежам.
Найбільший паводок на Подолі стався 1931-го. На Нижньоюрківській, 34, є табличка з позначеним рівнем води, що тоді набралася, – 160 сантиметрів. Люди пересувалися на човнах.
На Нижньому Валу, 23, розмістилася творча майстерня. З фасаду це звичайний кам'яний будинок, а у дворі побачите дерев'яну галерею. В одному з під'їздів є чавунні сходи – одні з небагатьох, що залишилися в місті. Мереживні, з вензелями.
Проминувши арку на Фролівській, 3, можна потрапити до найстарішого житлового будинку Києва. Йому понад 250 років. Там живе нащадок власника будівлі.
Мій улюблений подільський дворик – на Хорива 18/10. Земельна ділянка, на якій стоїть будинок із двором-колодязем,
у другій половині ХІХ століття була власністю юриста, професора університету Святого Володимира (зараз – Національний університет імені Тараса Шевченка. – Країна) Миколи Іванишева. Тут у різний час розміщувалися шпалерна майстерня, магазин бляшаних виробів, майстерні з виготовлення чоловічого одягу та ремонту взуття, був навіть завод штучних мінеральних вод. Це місце – одне з найколоритніших на Подолі: тут сушать білизну на мотузках, а до квартир ведуть дерев'яні сходи. Як в Одесі.
У дворі Києво-Могилянки, на вулиці Сковороди, 2, є сонячний годинник математика П'єра Брульона. Конструкція з'явилася наприкінці ХVIII століття. Вона постраждала під час Другої світової війни. 1970 року її відреставрували. На двох циферблатах можна відшукати ще одну дату – 1823. Найімовірніше, це рік виготовлення.
У рожевому будиночку на розі Андріївського узвозу, 2-а, на початку ХХ століття жив поет Самуїл Баскін-Серединський. 90-річний чоловік при зустрічі представлявся учнем Льва Толстого. Закінчивши поему, виходив у двір і, розмахуючи парасолькою, шукав, кому б її прочитати. Його творіння були довжелезні, тому місцеві розбігалися, щойно бачили коричневий капелюх. У ньому поет проходив усе життя. Зараз біля будинку №2-а можна зустріти вуличного барда Валерія Винарського. Його вірші так само безкінечні.
Коли 150 років тому на Подолі почали зводити незвичні доти кам'яні будинки з ліпниною і башточками, людям вони здавалися монстрами. Старосвітські кияни звикли до маленької непретензійної архітектури. Тоді на столичних вулицях були криниці, люди тримали курей і кіз. В архітектора Владислава Городецького в Будинку з химерами жила корова – він любив свіже молоко.
Люди на екскурсії часто прагнуть почути про містику в Києві. Гора Юрковиця має хорошу енергетику, кажуть знавці. Люди здавна приходили сюди зцілюватися. Колись тут був великий Юрків став, у якому купалися для оздоровлення. Стояв жіночий монастир. На Юрковиці професор Вікентій Хвойка у ХІХ столітті розкопав сліди поселення кам'яної доби.
Із Подолу 12-м трамваєм можна доїхати в Пущу-Водицю – історичну місцевість у північно-західній частині Києва. Там 11 гектарів лісу і прекрасне повітря. Трамвайній лінії понад 100 років – її проклали 1904-го. Маршрут 12-го трамвая – найдовший у Києві для громадського транспорту – становить 20 кілометрів. У Пущі є багато пам'яток архітектури. Наприклад, Церква преподобного Серафима Саровського, яку побудували у 1908–1910 роках. Або Склеп Козакевичів 1913-го.
У столиці бракує лавок і туалетів. Ведеш туристів до Софії Київської – величезна площа, люди втомлені, а присісти нема де. Але ціни в нас демократичні. Для іноземця випити каву за 2 долари – все одно що задарма, бо вдома платить 10. І їжа в нас якісна і смачна.
Коментарі