6 улюблених книжок Дари Корній
1. Ліна КОСТЕНКО "Маруся Чурай"
Роман у віршах про любов і зраду, патріотизм та історію, про душу народу в пісні, про те, що вбиває цю душу. Завдяки цьому твору я утвердилася в 14 років як українка. "Марусю" тоді дала мені прочитати вчителька української мови й літератури Анастасія Артемівна. Це був самвидав. Надруковано на машинці, вручну зшито, із затертими сторінками, дописуваннями ручкою. Цей бестселер купити в книгарні було нереально. На початку 1980-х вийшла стотисячним тиражем, який миттєво розхапали.
"Маруся Чурай" ішла між люди, топила кригу в замерзлих серцях і прискорювала кончину СРСР. Вона про невмирущість українського пісенного духу. У найважчі миті згадую її поетичні рядки: "Та є печальна втіха, далебі: комусь на світі гірше, як тобі".
2. Джоан РОЛІНҐ, серія книжок про Гаррі Поттера
Історію "хлопчика, який вижив" починала читати з донькою, коли їй виповнилося 8. Це був "Гаррі Поттер і філософський камінь". Втягнулися і я, і донька. З нетерпінням чекали на нову частину пригод у прекрасному перекладі Віктора Морозова. Книжкові серіали люблять і діти, і дорослі. Завдяки Ролінґ книжковий світ звернув увагу на жанр підліткового фентезі. Вважаю, що саме Поттер проторував шлях для сутінкової саги Стефані Маєр, "Голодних ігор" Сюзанни Коллінз і для моїх "Гонихмарника" та саги "Зворотний бік".
3. Стівен КІНґ "Роза Марена"
Роман вчасно потрапив мені до рук і круто змінив життя. Після його прочитання утвердилася, що чиню правильно. Стала добрячим копняком.
За сюжетом, домогосподарка Роуз і її чоловік-поліцейський Норман – нібито щасливе подружжя. Людям здається, що вони живуть в ідилії. Дім – повна чаша. Але для Роуз це пекло. Всі 14 років шлюбу чоловік психічно, фізично й сексуально мордує жінку. Через побої вона не раз потрапляла в лікарню, втратила ненароджену дитину. Роуз перебуває у стані загнаного звіра. І все ж навіть такі зацьковані можуть спробувати звільнитися. Роуз тікає від насильника, "губиться" в чужому місті й починає нове життя. Але Норман не може змиритися з утечею дружини. Шукає її, щоб помститися. І таки знаходить. Та цього разу Роуз вирішує дати відсіч. У цьому їй допомагає чарівна картина.
Більшості жінок у такій ситуації не так щастить. У них немає чарівної картини. Але її може замінити щось інше. В моєму випадку то була книжка.
4. Клариса Пінкола ЕСТЕС "Жінки, що біжать із вовками. Архетип Дикої жінки в міфах і легендах"
Вперше я її прочитала російською 2009 року. Тоді переживала болісне розлучення – і в психологічному плані мене гойдало. На моїй тодішній роботі хтось випадково забув цю книжку. Розгорнула – і в око впала фраза: "Дозволь поганому померти". Мене заціпило. Перегорнула пару сторінок і прочитала: "Усвідомивши свій біль, жінка може почати використовувати його, щоб стати мудрою й навчитися бути сильнішою". Почала читати. Книжка побудована на метафорах, казках і легендах. Авторка їх аналізує й пояснює через психологію світосприйняття світу та явищ. Я реготала до сліз і гірко плакала, впізнаючи себе в описах. Переконалася, що правильно все зробила, коли розлучилася. Бо токсичні стосунки мене заледве не знищили.
Ця книжка – про пізнання себе. Про те, що кожна жінка – Всесвіт. Коли починаєш це розуміти, все змінюється. Насамперед у голові, й відповідно, у сприйнятті жінкою світу і світом – її. Коли прочитала її, почала нарешті собі подобатися.
5. Джордж ОРВЕЛЛ "1984"
Це книжка-попередження про те, що станеться із суспільством, коли в ньому переможе тоталітаризм. Читати її треба всім. Старший брат стежить за тобою, він – той, хто відає, як краще для тебе. І це партія. Вона знає, про що кожен думає. Аналізувати те, що відбувається, заборонено. Не можна вести щоденники, забагато патякати, необережно кидатися словами. Особистості в такому світі не виживають. Якщо є люди, які шкодують за залізною рукою, їм треба прочитати цей роман-застереження.
6. Рей БРЕДБЕРІ "451 градус за Фаренгейтом".
Цю антиутопію раджу всім. Вона демонструє світ, який не вміє створювати, зате добре навчився знищувати. У тоталітарній країні заборонено займатися саморозвитком, насамперед читати, бо це змушує думати. Майже всі книжки спалено. Якщо десь у когось і залишилися, то це правопорушення. Воно карається державною пожежною службою, яка спалює і книжки, і приміщення, в яких вони зберігалися. А іноді і їхніх власників.
Світ, змальований в цьому романі, огидно одноманітний. Однакові помешкання, помисли, мрії та поривання. Улюблене заняття – втикання в телевізор та поїдання фастфуду, що діє як наркотик на деградований мозок споживача. Ця однаковість лякає головного героя, який працює в пожежній службі. Він починає розуміти: для щастя не вистачає книжок, які він спалював понад 12 років.
3 
35413
Коментарі