Середа, 20 січня 2021 22:26

Зумкотіти, жужмитися, ніколитися

Одне малопоширене слово української мови щодня викладає проєкт "Щебетарня". Його створили студенти Інституту філології Київського університету імені Тараса Шевченка. Мають сторінки у фейсбуку, телеграмі, інстаграмі.

"Словниковий запас української мови становить понад 250 тисяч слів, а в активному вжитку українців їх не більше 10 тисяч, – йдеться в описі проєкту на фейсбуку. – "Щебетарня" – це місце, де українська мова стає ближчою. Без складних філологічних зворотів ми спробуємо показати, що мова – не лише засіб спілкування чи суха лінгвістика, а й красиве та цікаве явище. Якщо хочете дізнатися щось нове в ненав'язливій і доступній формі – долучайтесь і гайда щебетати українською разом!"

В останній день 2020-го "Щебетарня" опублікувала 10 слів, які протягом року отримали найбільше реакцій від користувачів

Найпопулярнішим 2020‑го творці проєкту назвали слово "байда". Допис про нього поширили 34 людини. Байда – це шматок чого-небудь ламкого або крихкого.

В оповіданні Івана Керницького (1913–1984) "Мій світ" ідеться: "Батько добув з-під корчика писаний дзбанок, з якого пруть навтікача зозульки і мурашки, та байду разового хліба. До м'якушки прилипли білі пелюстки ромену".

 

Пелехатий – із довгим, густим, скуйовдженим волоссям – про людину, хутром – про тварину. Також вживається в переносному значенні: який має густе листя, довге віття й пишний цвіт, великі лапаті квіти – про рослину, чи який має вигляд клаптів або нерівні краї – про пару, туман, хмару тощо.

"Насамперед це слово асоціюю із соняшниками, – коментує киянка Мирослава Баган. – В українській літературі вони традиційно пелехаті".

Вродливиця – красуня.

"Наш провансальський поет не сугерує речей, лиш називає їх по імені, мов сільська вродливиця, що тикає на них пучкою, – пише публіцист Дмитро Донцов (1883–1973) у розділі "Українське провансальство" своєї програмної праці "Націоналізм". – Не інстинктове старання вжитися в речі, лише їх чисто інтелектуальна обсервація. Звідси і стиль провансальця, взагалі те, про що пише, мусить "мати голову й ноги", над І мусять стояти всі точки, виклад повинен бути довгий. А головне, все мусить бути ясне".

Зумкотіти – видавати одноманітні звуки при польоті, дзижчати.

"А в нинішніх умовах – ще і спілкуватися у відеочаті Zoom", – пропонує нове значення підписниця сторінки Оксана Бас-Кононенко.

Лилик – кажан. Слово поширене на Прикарпатті та Буковині.

Книгарня "Під лиликом" працювала у 2015–2017 роках на вул. Шевченка в Івано-Франківську. На вивісці був зображений кажан. Назву взяли від кафе "Лилик", що діяло тут у 1990-х.

– Це був не бізнес, не робота, – каже власник книгарні Дмитро Шегда. – Там узагалі не було комерційної складової. Ми не хотіли заробляти гроші на "Лилику". Було цікаво спробувати сформувати коло читачів.

Жужмитися – скручуватися, зіщулюватися.

Борис Грінченко (1863–1910) у "Словарі української мови" подає такий приклад вживання слова: "Не купуйте полотна застилати підлогу, бо воно за ногами тягнеться і жужмиться, а купіть дві плахти: розпорете та й будете застилати".

Осоння – незатінене місце, що освітлюється або обігрівається сонцем. Також у значенні бокова частина будівлі, що освітлюється сонцем.

"Повість полум'яних літ" Олександра Довженка (1894–1956) починається словами: "Молодий солдат оглянувся на груддя тліючих руїн і, ніби вражений раптом величезністю перейденого шляху, застиг, як пам'ятник. Це був міцний і пристрасний солдат. Голова в нього була перев'язана бинтом. Та він, здавалось, не пам'ятав про рану. Неголений, мокрий, укритий кіптявою й прахом Берліна, він щойно вийшов з бою й весь ще курів на осонні біля Бранденбурзької брами".

Сушняк – сухі дерева, кущі, сухе суччя, гілки. Друге значення – сушені фрукти, ягоди. Користувачі пропонують інші форми: до першого значення – сухарник, до другого – сушка, сушеня.

Ніколитися – не мати вільного часу.

"Я якось швидко знаходжу спільну мову з дідусями і з бабусями, – йдеться в повісті Всеволода Нестайка (1930–2014) "Загадка старого клоуна". – Мені з ними цікаво. Вони ж стільки знають, стільки можуть цікавого розповісти. І, по-моєму, вони уважніші, ніж просто дорослі, до нашого брата, школяра. Просто дорослі завжди чимось заклопотані, завжди зайняті, завжди їм ніколиться. А старі дадуть відповідь на будь-яке запитання, охоче розкажуть усе, що знають".

Привіятися – прийти, приїхати звідкись.

– Ти чув, що її одібрали в мене? – говорить Чіпка Варениченко, головний герой роману Панаса Мирного (1849–1920) та Івана Білика (1845–1905) "Хіба ревуть воли, як ясла повні". – Знаєш? Ту саму землю, про яку сама громада сказала: це твоя земля, Чіпко, володій нею! А тепер знайшлися такі митці, що й громадську волю поламали… Узяли, та й одсудили мою землю бог його знає й кому, бог знав нащо… На те, мабуть, щоб перевів її на гроші та й повіявся туди, звідкіля й привіявся.

Зараз ви читаєте новину «Зумкотіти, жужмитися, ніколитися». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 336
Голосування Яке місце посяде збірна України з футболу у відборі до Кубку світу-2022?
  • 1) перше
  • 2) друге
  • 3) третє
  • 4) четверте
  • 5) п'яте
Переглянути