Із дружбою, як із китайською порцеляною. Спробуй щось не туди покласти чи, не дай Боже, перечепити - і вважай отих мисочок і чашечок, друзів та подружечок у тебе ніколи й не було. Щезли. Побилися на друзки. Здавалося б, справжня дружба - тверда, як криця. А справжніх друзів, тих, що не розлий вода, ніщо не посварить. Та припиніть оцей наїв! Подивимося правді у вічі.
Запросили ми якось у гості своїх друзів п'ятирічного розливу. І ми, і вони вже собаку з'їли на ґанджах і болячках одне одного. Хай навіть і на хруща хтось із нас обернеться - нікого це не здивує. Тож усе йде за планом. Випили вина, потеревенили, кіно подивилися. Час лягати спати. Ви стелите їм у сусідній кімнаті матрац (вибачайте, вузенький, маємо те, що маємо), а самі йдете до свого широкого сімейного ліжка в спальні. Аж ось друзі відмовляються спати на "якомусь-такому" матраці. Кажуть, замалий для двох. Просять "чемно з ними повестися" й покласти їх на тому самому сімейному ліжкові. "Жартуєте?" - кажемо. А вони вирячилися на нас, як на дурних, і сидять. Радимося з дружиною. Невже так заведено? Часи змінилися, а ми проґавили? Треба заґуґлить.
Google видає, що правила поводження з гостем не змінилися з кінця ХІХ століття, відколи в Петербурзі надрукували книгу про хороші манери. А там ідеться про те, що коли немає кімнати для гостей, її має замінити ваша спальня. Кімната для гостей у нас є, тільки з вузьким матрацом. Та й справа не у визначеннях, а в тому, що тобі здається очевидним. Усе життя ти знав, що хліб - це хліб, а виявилося, що то - НЛО.
Порадилися з дружиною й вирішили: хай буде по-їхньому. Але осад у душі залишається, і, як не крути, не спиться. Лежиш собі й думаєш: хто правий, а хто винуватий. Аж раптом розумієш, що ви - люди, а вони - інопланетяни. Що ви і ваші друзі, геометрично кажучи, перебуваєте в різних площинах, які не те що не перетинаються, а навіть перебувають у різних просторах.
Ви, мабуть, скажете: та не всі гості мають бути друзями. Не всі. Та коли ти звив власне кубельце - дім, сім'ю, то понад усе в ньому хочеш бачити навіть не рідню, а друзів. Усіх інших уособлює великий незваний татарин із чорними, як сажа, вусами й очима, як у лисиці. Адже запросити до своєї хати - усе одно, що дозволити комусь нишпорити твоїми шухлядками. Або влаштувати безкоштовне піп-шоу, коли крізь вічко в стіні охочі спостерігають за інтимною сценою. Гостинність, насправді, то велика честь, яку хороший друг - і гість - неодмінно вшанує.
Мені здається, що оцю гостинність хазяїна й оту шану з боку гостя європейці-американці об'єднали в слові - "толерантність". І проявляється вона в поводженні як із друзями, так і з незнайомцями.
Товариш завів собі дівчину й почав приводити її до хазяйської хати. На тому дружба скінчилася. Бо перестав шанувати гостинність господарів
Товариш розповів таку історію. Колись він на півроку їздив до Бостона, і мусив шукати житло. Врешті познайомився з чоловіком і жінкою, обом за п'ятдесят, які взяли його до себе. Вони подружили. Пригощали вечерею, влаштовували посиденьки. А він час від часу допомагав їм по господарству. Через місяць навіть перестали брати з нього гроші за житло. Натомість товариш вигулював їхніх собак, годував папуг і ящірок. Одним словом, гостював, як у бабусі на селі, і почувався, як удома. Аж ось завів собі дівчину й почав приводити її до хазяйської хати. На тому дружба й скінчилася. Бо порушив неписані правила - шанувати гостинність господарів. А вийшло: пусти свиню за стіл, вона й ноги на стіл.
- Вас тепер двоє, плати й за неї.
І мій друг платив. Але його дружні стосунки з господарями зіпсувалися. Він образився, а вони вже йому недовіряли.
Дружба передбачає рівновагу. Спробуй-но її порушити, і все пропало. Як у канатохідця: сяде сорока на палку - і він уже летить униз головою. А втримати рівновагу можуть або дві сороки, або жодної.
Мій батько добре лагодить машини. У моєму віці їздив уже на самозбірному всюдиході й будував літак за журналом "Юний технік". Але так і не побудував, бо одружився. Та хист до технарства не втратив. Цим і досі користуються його друзі. Адже хто, як не друг, порятує тебе в тяжку хвилину? Витягне із зашморгу, протягне руку, коли падатимеш у Дніпро з кручі, і, "за старою дружбою", відремонтує твою машину? А як відмовить у помочі, то який же з нього друг?
Відколи себе пам'ятаю, батько жодного разу не відмовив. Не їхав у заплановану сімейну поїздку до лісу по гриби, приходив додому поночі. А якось навіть запізнився на кілька годин на власний день народження.
- Привіт, друже. Виручай. Зламалася машина. У 60 кілометрах від Чернігова.
- Чекай. Зараз приїду.
- Агов, Миколо. Як справи? У мене тут двигун барахлить. Можеш глянути?
- Приїжджай, подивимося, що там сталося.
І прикро мені не від того, що тато не міг відмовити, а тому, що його друзі про це знали. Знали, що відкладе власні справи й по-дружньому їм допоможе. Швидко й безкоштовно.
Носиться мій батько зі своєю дружбою, як із писаною торбою. Упевнений, на душі йому від того не легко. Як і мені. Сиджу я тепер у кімнаті для гостей, дивлюся на той вузенький матрац, де мали спати мої друзі, і думаю: може, викинути його й купити широкий диван?
2 
35413
Коментарі