Не може розвиватися країна, де всі хочуть обдурити одне одного, – каже аналітик Олексій ЖМЕРЕНЕЦЬКИЙ
Україна здатна на економічний прорив?
– Так. Питання, чи складуться обставини. Треба, щоб до влади прийшли вмотивовані люди, які розглядають країну як ресурс своєї самореалізації. Західні еліти – не такі вже й альтруїсти. І розвивають свої держави не тільки заради добра для людей. Батьки-засновники облаштовували США для себе, для своїх родів і елітарних кіл. Їх представники досі обіймають ключові посади в країні.
Нашій еліті Україна потрібна як невелике підсобне господарство. У них досі містечкове мислення 1990-х, яке прийшло з голодних радянських часів. Вони навіть не думають створити країну для своїх нащадків. А тим більше – якось впливати на події в світі.
Політикам і топ-менеджерам доступна вся статистика. Вони бачать руйнування інфраструктури, міграцію талантів, падіння рівня життя й освіти. Якби в них було бажання зберегти країну, спробували б домовитися між собою: як використовувати ресурси взаємовигідно й довго.
Після Революції гідності до влади просочилося трохи інших людей. Старим елітам стало складніше робити свої темні справи. У непринципових для власного збагачення питаннях ідуть на поступки. Впроваджують у містах програму "Бюджет участі" (можливість жителів долучитися до розподілу коштів місцевого бюджету. – Країна). Запровадили електронні декларації. Але за умови відсутності механізмів розслідування походження статків. Запровадили систему "Прозорро" (публічні електронні державні закупівлі. – Країна). Однак все ще існують способи її обходити.
Що ще нам потрібно для поступу?
– Неформальна практика. Не все можна врегулювати законодавством. Бажано, щоб усе суспільство було налаштоване на взаємовигідну співпрацю. Щоб гравці не конкурували за ресурс, коли одному дістається все, а іншому – нічого. А працювали на примноження. Щоб заробити могли всі. Український бізнес має перейти до стратегії кооперації. Що більше гравці обманюють одне одного, то більше треба витрачати на запобіжники: адвокатів, підкуп суддів, аудити, перевірки, служби безпеки й охорони. Це поглинає великі ресурси. Країна, де всі хочуть обдурити одне одного, не може розвиватися.
Також в Україну мають зайти великі інвестиції. У нас дуже застаріли технології, обладнання. Не вистачає висококваліфікованих кадрів у складних галузях. Їх треба запрошувати з-за кордону. А потім тут вирощувати своїх.
Потрібен заклик до всього світу. Лі Куан Ю (перший прем'єр-міністр Сингапуру, один із творців тамтешнього "економічного дива". – Країна) переконав світових лідерів і корпорації, що Сингапур перетворюється на фінансову гавань планети. Україна здатна запропонувати спеціальні економічні зони, де компанії матимуть мінімальне державне регулювання. На територіях із виробничими потужностями можна запровадити іноземні юрисдикції.
Необхідні оази, куди не зможуть залізти корумповані чиновники. Наприклад, міський голова й об'єднана громада можуть створювати гавань для іноземних інвестицій. Засновувати під них освітні заклади, корпоративні школи, знижувати податок на землю. Але для цього потрібні зміни в законодавстві. І треба прибрати обласні державні адміністрації.
Відвоювати у влади ці поступки значно складніше, ніж те, що вона вже віддала. Потрібно продовжувати тиснути на систему.
Наступна умова розвитку – інновації. Не вдасться побудувати майбутнє на старих індустріальних потужностях чи аграрному секторі. Видобуток корисних копалин і сільське господарство мають найнижчу додану вартість продукції. Тонна зерна коштує, як один мобільний телефон. В України нижча вп'ятеро врожайність, ніж у розвинених країн – наприклад, у Нідерландах. Можемо підняти її до такого рівня, але це – межа для сільського господарства. А от у галузях типу штучного інтелекту, Big Data (дані великого об'єму і набір інструментів та методів їх обробки. – Країна), віртуальної реальності, космічних технологій додана вартість у рази вища за витрати на виробництво.
Хто здатен впровадити ці зміни?
– Україні потрібне повстання креативного класу. Державну систему узурпували люди, не зацікавлені у розвитку. Але ж вони не надто розумні. Не вміють користуватися інструментами ХХІ століття, не мають внутрішньої культури співпраці. Не здатні кооперуватися, щоб стати сильнішими.
Креативний клас – це підприємці, представники сфери творчого продукту: ІТ, піару, музики, кіно, комп'ютерних ігор, перформансів тощо. На них роблять ставку всі розвинені країни у світлі четвертої промислової революції (розвиток і злиття автоматизованого виробництва, обміну даних і виробничих технологій в єдину саморегульовану систему з мінімальним або відсутнім втручанням людини. – Країна). Автоматизація підірве ринок праці, зникнуть низькотехнологічні робочі місця. Велика Британія розгорнула програму створення мільйона робочих місць у творчих галузях. Бо їх неможливо автоматизувати.
Проблема в тому, що український креативний клас – зокрема, працівники ІТ-сектору – реалізується на експорт. Якби продавали свою роботу за внутрішніми цінами, то заробляли б значно менше. Їм ніби непогано живеться. Але Майдан і висока активність у законотворчій діяльності показують: чимало хто хоче змін у країні. У цьому прошарку висока культура комунікації. Всі – на "ти". Самореалізація креативного класу – це створення нового, а не показне споживання, посади й маєтки. Коли ці групи донесуть до інших необхідність змін, Україна перетвориться на великий стартап (компанія, що будує свій бізнес на основі інновацій. Ще не вийшла на ринок або тільки почала й володіє обмеженими ресурсами. – Країна). Зробити можна багато що: фінансову систему з блокчейнами і криптовалютами на державному рівні, організаційну культуру типу холакратії (спосіб децентралізації, який дає можливість вибудувати ієрархію так, щоб кожен співробітник міг впливати на життя компанії і мав повну владу в межах своєї ролі. – Країна), як у Силіконовій долині (регіон в американському штаті Каліфорнія зі значною щільністю високотехнологічних компаній. – Країна). Україна – територія для втілення найсміливіших ідей, на які консервативні західні країни не підуть.
Креативний клас здатен змести примітивні системи маніпуляцій, які зараз застосовують на виборах, і розгорнути власні, значно ефективніші системи впливу на виборців.
Коли креативний клас може об'єднатися?
– В Україні він існує не так давно. Великі успіхи нашого ІТ-сектору – справа останніх п'яти років. Тільки зараз почали створюватися компанії, що конкурують на світовому ринку. З'явилися люди із західною освітою. У Facebook нині вісім мільйонів українців. А торік було п'ять мільйонів, три роки тому – мільйон. Тривають глобальне об'єднання і розквіт стартапів. Багато команд працюють над соціальними проектами.
У наступні кілька років пазли доскладуться.
Як Україні втримати кращих?
– Навіть якщо люди виїжджають за кордон, зберігається зв'язок із родичами й друзями. Чимало хто повертається, інвестує в батьківщину. Щонайменше, передають знання й контакти. Українці за кордоном – це місточки з розвинутим світом. Коли креативний клас переможе, вони повернуться додому. Стануть ресурсом для розвитку країни.
Скільки є часу для перемоги?
– Не більше 10 років. Зношення інфраструктури в країні сягнуло 80 відсотків. Настане комунальний і промисловий колапс. Почнуть руйнуватися будівлі й підприємства. Почастішають техногенні катастрофи. Витоки зі сховищ токсинів, забруднення річок. Уже спостерігаємо це. Руйнування екосистеми тягне за собою поширення хвороб. Наростає розрив із розвиненим світом. Виробництво автоматизується, тому наша перевага в дешевій робочій силі зникне. У Заходу не буде мотивації щось тут будувати.
Які тенденції сьогодні формують завтрашній світ? Яке місце України в ньому?
– На розвинені країни чекають демографічний спад і зменшення кількості робочої сили. В Китаї, Південній Кореї, Японії, Німеччині – на понад 20 відсотків до кінця 2050 року. Прийде тотальна автоматизація, зміна способу спілкування між людьми. Багатьма процесами можна буде керувати силою думки. Люди вже управляють протезами імпульсами мозку. В інтелектуальних галузях неможливо буде створити стільки робочих місць, скільки зникне в інших сферах.
Людина бачитиме свої життєві плани не в тому, щоб вижити чи втриматися на плаву, а в творчості, пошуку себе, пізнанні світу. Насолоджуватиметься подорожами. За 10 років кількість мандрівників збільшилася вдесятеро. Тривалість робочого тижня в розвинутих країнах зменшилася до 25 годин. У Швеції офіційно запроваджений 6-годинний робочий день. У Німеччині по 40 днів відпустка.
А в нерозвинених країнах продовжуватимуть голодувати. Виникне конфлікт цивілізацій, як між Римською імперією та варварами. Почнеться велике переселення народів. Толерантні європейці перестануть бути такими. Побачимо жорсткі заходи, як у часи Другої світової.
Єдиний вихід – інвестувати в нерозвинені країни. Насаджувати кращі зразки культури, освіти. Щоб вони могли себе забезпечувати.
Як зміниться розклад сил у світі?
– Китай та Індія стануть найбагатшими у найближчі 20 років – у валовому об'ємі. Жорсткіше проштовхуватимуть свої інтереси на міжнародній арені. Китай уже будує в Африці заводи, інфраструктуру, переселяє туди своїх громадян. Років за 30 ці території будуть демографічно китайськими.
Протистояння перейде в інформаційну й культурну сфери. Західна й Східна цивілізації боротимуться за свідомість і лояльність людей, за їхні поведінкові стратегії.
Яке майбутнє тоді у Росії?
– Дезінтеграцію Росії й конфлікти між республіками в найближчі 10 років прогнозує, наприклад, американська розвідувально-аналітична компанія Стратфорд. Республіки РФ домовляться про поглиблення автономії. Це не буде формальний розвал – децентралізація. Відірваність у розвитку між Москвою й регіонами поглиблюватиметься. Периферія тотально деградуватиме. Слід очікувати здачі територій Китаю – як поступки. Владному класу вони все одно не потрібні.
4 
35413
Коментарі