Четвер, 04 листопада 2010 16:24

У німецьких селах існує "тіньова економіка"

Які враження від Києва?

- Люди тут не особливо відрізняються від тих, що я бачив, скажімо, у Римі. Так, вони вдягаються інакше, у них інші звички. От у вас, наприклад, можна побачити людину, яка стоїть у парку. Сумку повісила на якусь гілку - у ньому, до речі, може бути пляшка пива - і просто стоїть собі посеред дерев. Таке зустрічав і в Москві, Новосибірську. У нас у парку або лягають на газон, або сидять на лавці, розмовляють. Але ж не стоять.

У мене є знімок, на якому жінка під каштаном п'є пиво. Знімок не просто красивий, але й має певний зміст - у громадських місцях розпивати пиво не можна. Вона робить це потайки. Ховає пляшку в сумці. Дуже довго фотографував, доки вхопив цей кадр. Але я - не мораліст. Це не задля свідчення про те, що в Україні жінки п'ють пиво. Це просто речі, які щось розповідають про ваше суспільство.

Дуже подобається фото з кіоском. Звичайний день, люди кудись собі йдуть. А кіоск - наче величезна мозаїка. Відображає усю ту енергію, любов, із якою власник або власниця обклеїла його. Це ж скільки роботи - причепити цінник на кожну обгортку!

Є також світлина жінки на тлі панельних багатоповерхівок. Дивишся на неї, але основна тема - позаду. Для мене не було головним показати, які ці будинки жахливі, - я   просто міг би поїхати в ті райони й пофотографувати їх. Просто хотілося передати київську атмосферу. Таке не в кожному європейському місті побачиш.


Що скажете про зовнішній вигляд українців?

- Своїм студентам, які вивчали комунікативний дизайн, радив їхати до Східної Європи, звертати увагу на кольори, моду, рекламу. Декому на перший погляд здається, що люди тут просто не мають смаку. Немов керуються девізом: добирай речі, які не пасують одне до одного. Та чому я маю над цим насміхатися? Це частина вашої культури. Східноєвропейська мода почала впливати на західну. В останніх колекціях популярної в нас шведської марки H&M багато запозичень із неї. Усі ці рюшики, квіточки, шнурочки - така собі романтика. У німців - спокійні, чіткі лінії, Hugo Boss.


Не відчули атмосфери невдоволення життям, розпачу?

- Ні. Я такого не відчув. Кожна людина на 70 відсотків погана, інші 30 - це надія. Із поганим настроєм можна якось впоратися. Це насамперед жалість до себе: "Ох, як мені погано, який я бідний!". Німцям це теж властиво.


Ця риса аж ніяк не завадила німцям після двох програних воєн досягти того, що мають зараз...

- А може, це риса, яка й підштовхувала до обох програних воєн? Звісно, 1945-го жаліти себе міг кожен, але не було коли. Треба було йти вперед або залишатися на місці. Та це все одно, що йти назад.


Українська культура могла би інтегруватися в європейську?

- А чому ні? Європа може бути більшою. У Східній Німеччині скрізь видно маленькі "цитати" з радянського минулого - на парканах, у мові, моді. Тут іноді в такі кольори фарбують волосся, що в Західній Німеччині, побачивши це, попадали б зо сміху.


Але ж у Німеччині все працює зовсім інакше, ніж в Україні.

- У нас немає корупції на державному рівні. Але в селах, особливо в східних регіонах, є таке поняття як "тіньова економіка". Скажімо, хтось знає когось, хто може полагодити мені карбюратор. Натомість я роблю цій людині фотографії його весілля. За це другий сусід дає мені насос, бо в іншого сусіда, який знає водія, що працює на заправці та списує трохи більше бензину, а потім продає його з-під поли, є каністра. Таку Німеччину не кожен знає.

Ваша корупційна система розкладатиметься, якщо рухатиметеся в напрямку Європи. Коли український лікар, наприклад, просить 100 євро, аби розпочати лікування,  можете просто поїхати до польського або німецького, який цього не робитиме. Через півстоліття буде абсолютно природним упродовж 10 років тричі переїжджати, жити й працювати в інших країнах. Ця гнучкість допомагає рухатися вперед. Сьогодні вже не обов'язково жити, вчитися, ходити на роботу й шукати собі дружину в одному й тому самому місці. Моя дружина, наприклад, працює у Франкфурті, а живе в Гамбурзі - і нормально.


Що Європа могла би взяти для себе від української культури?

- Справа в тому, що вашої культури ніхто не знає. Я виріс у Західній Німеччині. Ми ніколи не знали, якою є східна культура. Нам казали, що там - зло. Вже потім виросли, почали мандрувати й щось для себе з'ясовувати. Але й досі погано розуміємо. Більшість моїх студентів не знають, що найвпливовішими на Заході арт-директорами, критиками, режисерами на початку ХХ століття були росіяни.


Які враження від роботи з Анґелою Меркель?

- Були величезні проблеми. Вона не дозволяє, аби хтось фотографував її на свій смак. Дуже професійна й абсолютно неприступна. Під час передвиборчої кампанії їздила Німеччиною потягом, на якому проводив свою першу кампанію Конрад Аденауер (перший федеральний канцлер ФРН, 1949 - 1963. - "Країна"). Із нею мандрувала родина Аденауерів. Мені пощастило їхати з ними в одному вагоні. Міг знімати Меркель, але не весь час - вона зупиняла: "Не треба, не зараз". Якось підсів до неї - саме показувала присутнім книги з фотографіями Аденауера. На одному знімку той вітав людей із вагона. Я сказав їй: "Пані Меркель, такі світлини можна зробити, лише коли є довіра до фотографа. На цих знімках видно - Аденауер повністю довіряє своєму фотографові". Пробував їй довести: що сильніше контролюєш, то більше втрачаєш. Але вона була недоступною для таких дискусій.


Чому?

- Я багато про це думав, говорив із дружиною. Їй дуже важко. Меркель - перша жінка-канцлер у Німеччині. Не знає, як бути жінкою на такій посаді. Можливо, на її думку, цілком логічно поводитися в цій ролі, як чоловік.

Хотів продовжити цей проект і фотографувати її протягом усього життя - навіть після того, як піде з посади. Але вона на таке ніколи не пішла би. Жаль. Років за 50 люди розумітимуть, якою важливою особистістю була в нашій історії. Не важливо навіть, яку політику вела. До речі, для таких дискусій вона так само була закрита.


Пам'ятаєте історію, коли Анґела Меркель прийшла в оперний театр у сукні з глибоким декольте. Як думаєте, це був власний вибір чи їй хтось порадив?

- Усе, що вона робить, - її власний вибір. У той вечір вона спробувала побути просто жінкою, і в неї це вийшло.


Як вам українська екс-кандидатка в президенти?

- Я був дуже здивований стилем Юлії Тимошенко. Не в розумінні "добре" чи "погано". Це ж яку владу повинна мати людина, щоб так вбиратися? Були думки приїхати й попрацювати з нею. Але мене відмовили колеги-журналісти. Переконали, що не підпустить до себе настільки близько, щоб можна було попрацювати над портретом її як людини.


Чи зустрічали приємних людей серед політиків?

- Запам'яталася президент Ліберії Еллен Джонсон-Сірліф. Зустрів її випадково, вночі, у маленькому ліберійському селі. Вона кудись запізнювалася, зламалася президентська машина. Я заліз у салон разом з американським журналістом, який брав у неї інтерв'ю. Сів поруч. Було страшенно темно. А в мене не було спалаху на фотоапараті, і я не зміг зробити її знімок. Ми просто розмовляли. Для багатьох Ліберія - це взагалі кінець світу. Розвалена африканська держава. А в неї, як президента, є чітке демократичне бачення. Знає, куди має рухатися країна, і відчуває, що здатна щось для цього зробити.


У Меркель є відчуття, куди має рухатися Німеччина?

- Вона проводить дуже погану політику. У мене таке враження, що це взагалі не її політика, а та, якої вимагають обставини. Ніхто не знає, яке її бачення. Вирішила продовжити використання атомної енергетики ще на 12 років. Для держави, де виник  один із найбільших у світі рух проти атомної енергії, це просто наче ляпас. Із 1960-х у нас  дуже сильні соціал-демократичні традиції. Держава перебирала на себе все більше відповідальності - соціальне забезпечення, медицина, освіта. Коли СРСР запустив "Спутнік", у Німеччині дозволили безплатно вчитися дітям робітників. Потрібні були інженери, аби обігнати росіян. А з 1990-х усю цю відповідальність почали перекладати на громадян. Тепер мусимо за все платити - пошта, транспорт у нас приватизовані. Соціальна допомога для безробітних складає 375 євро на місяць. Недавно підвищили на 5 євро - це 10 пляшок із-під пива.


Кому вигідна така політика?

- Заводи атомної енергії, які зараз отримали дозвіл продовжувати працювати, повністю окупаються. Прибутки отримують приватні підприємства - у нас уся енергетика приватизована. Із державою якось домовилися, що перераховуватимуть у бюджет певні суми на новітні технології, які не шкодять навколишньому середовищу - таке собі "алібі". Кажуть, німецькі атомні заводи - найбезпечніші. Але й про Чорнобиль теж колись так говорили.

Гадаю, у майбутньому в нас буде більше протестів.


Чи є розуміння, в якому напрямку рухається людство?

- Боюся, ми дійшли до стадії, коли може спалахнути щось на зразок релігійних воєн. Іслам і християнство - це вже не релігії, а ідеології. Захід утратив сильну моральну опору - церкву. Держава узяла на себе відповідальність, яка раніше належала родині. У мого сина багато друзів серед іммігрантів із Туреччини, Афганістану. Для них сім'я - найвища цінність. І йому це подобається. Моя дружина - соціолог, феміністка, дуже прогресивна жінка. От вона виростила дитину, яка каже: "Чому ти не прасуєш мені сорочки?" Вимагає, щоб мати сиділа вдома, готувала їсти. Для мене це дуже дивно. Мене завжди дратували, скажімо, родинні свята. У 16 років я вже жив окремо від батьків.


Який досвід пережили в Африці?

- У Руанді хотів подивитися, що трапляється з народом, який за 100 днів вирізає мільйон людей. Намагався їх зрозуміти. Приїхав у монастир, на території якого замордували три тисячі людей. Скрізь, куди не ступиш, тіла. Килим із тіл. Когось забили, інших розстріляли. Фотографував цілий день. Наступні два дні до відльоту ледь витримав. Мене поступово охоплював страх. Я питав, як це могло статися. Ці люди жили через паркан, знали одне одного в обличчя. Але мені казали: "Просто якось сталося". І розповідали: "Сідаєш у таксі й не знаєш, чи не цей водій вирізав усю твою родину".

Там я зрозумів, наскільки важливо вміти забувати.

Зараз ви читаєте новину «У німецьких селах існує "тіньова економіка"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 901
Голосування Скільки часу Олексій Михайличенко протримається на посаді головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) до зими
  • 2) до літа
  • 3) два роки
  • 4) повністю відпрацює трирічний контракт
Переглянути
Погода